структуру протеїнів та бензолу, а ввечері зустрічалася з Ібсеном, Ковардом та Шекспіром на театральних курсах, навчання на яких оплачувала грішми, що їх батьки надсилали їй на купівлю одягу та книжок для навчання в інституті. Вона контактувала з найкращими професіоналами акторського мистецтва, мала чудових учителів, одержувала похвальні відгуки, рекомендаційні листи, виступала (приховавши це від своїх батьків) як співачка в одному з рок-гуртів і грала танцівницю живота у виставі про мандри Лоуренса Аравійського.
Габріела погоджувалася на будь-які ролі, сподіваючись на те, що одного дня в партері випадково з’явиться якась вельми значна особа й запросить її взяти участь у справжньому прослуховуванні. І тоді настане кінець дням її випробувань, дням її боротьби за пристойне місце під світлом рампи. Минали роки. Габріела приймала пропозиції від комерційного телебачення, рекламувала зубну пасту, працювала моделлю, а одного дня мало не погодилася на пропозицію однієї фірми, яка пропонувала всіляким комівояжерам та чиновникам у відрядженні «жіноче обслуговування», бо їй конче були потрібні гроші, щоб підготувати друковану інформацію про себе зі своїми фотографіями, яку вона мала намір розіслати до найвпливовіших агенцій модельного й театрального бізнесу в Сполучених Штатах. Але її врятував Бог – віру в якого вона зберігала завжди. Того ж таки дня їй запропонували роль статистки у відеокліпі однієї японської співачки, який зняли під віадуком надземної залізниці, що перетинає місто Чикаго. Заплатили їй значно більше, ніж вона сподівалася (схоже, продюсери вибили дуже велику суму для чужоземної трупи), і на ці гроші вона нарешті змогла видати омріяний фотоальбом із друкованою інформацією про себе як кіноактрису (або портфоліо – як це називають у деяких країнах), хоч це видання й обійшлося їй значно дорожче, аніж вона собі уявляла.
Вона завжди твердила собі, що в неї все ще попереду, хоч дні та місяці миготіли, наче в калейдоскопі. Вона, яка змогла успішно зіграти Офелію в «Гамлеті», коли навчалася на театральних курсах, тепер під тиском реального життя здебільшого знімалася в рекламі дезодорантів та кремів. Коли вона навідувалася до агенції, щоб показати своє портфоліо та рекомендаційні листи від професорів і друзів, від людей, із якими вона працювала, їй не раз доводилося бачити в приймальні дівчат, що приходили разом із нею, усі вони всміхалися, всі ненавиділи одна одну й усі були на все готові, аби засвітитися, як це називалося мовою професіоналів.
Їй доводилося чекати своєї черги годинами, протягом яких вона читала книжки про мистецтво медитації та позитивного мислення. Нарешті опинялася перед столом, і той, хто за ним сидів, – чоловік або жінка, – не звертаючи найменшої уваги на рекомендаційні листи, відразу починали роздивлятися фотографії, не кажучи ні слова. Потім записували її ім’я та прізвище. Іноді їй пропонували пройти кастинг, але щастило один раз із десятьох. І тоді вона, з її талантом, – а Габріела не мала найменшого сумніву, що він у неї є, – опинялася перед