Знову нічого. Крім того, не вдаючись у надто технічні деталі, скажу, що у хвилину смерті з людиною відбуваються ще деякі речі, що залишають сліди. Краплі сечі, наприклад…
– То який же ваш остаточний висновок?
– Що вона померла там, де її знайшли. Що, судячи з тих слідів, які залишили пальці, злочин скоїла тільки одна людина. Що жертва знала злочинця, бо ніхто не бачив, щоб вона намагалася втекти. Що він сидів ліворуч від неї. Що це був хтось добре натренований у застосуванні спеціальних прийомів, які дозволяють убивати голими руками.
Савуа дякує йому кивком і швидко прямує до виходу. На ходу він телефонує до відділка, де допитують коханця вбитої.
– Забудьте історію про застосування наркотика, – каже він. – У ваших руках убивця. Спробуйте витягти з нього все, що йому відомо про мистецтво бою голими руками. Я їду прямо до вас.
– Ні, – сказав йому голос на протилежному кінці лінії. – Їдь до лікарні. Схоже, ми маємо ще одну проблему.
1.28 дня
Чайка літала над пляжем затоки і раптом побачила внизу мишу. Вона спустилася з неба й запитала в малого гризуна:
– А де твої крила?
Кожна тварина розмовляє своєю мовою, і миша не зрозуміла, про що її запитує чайка; але вона звернула увагу на те, що істота, яка сидить перед нею, має дві дивні й великі штуковини, що стримлять із її тіла.
«Певно, у неї якась хвороба», – подумала миша.
Чайка помітила, що миша невідривно дивиться на її крила:
– Бідолашна. Певно, на неї напали страховиська, які зробили її глухою й відірвали їй крила.
Пожалівши бідолашне звірятко, вона підчепила його дзьобом і понесла у височінь. «Нехай принаймні втихне його туга за рідним небом», – подумала вона. Потім, після того як вони довго літали, вона з великою обережністю опустила мишу на землю.
Протягом кількох місяців миша почувалася найнещаснішим створінням на землі. Адже вона пізнала небо, пізнала височінь, пізнала світ прекрасний і широкий.
Але з плином часу вона знову звикла до свого мишачого існування й дійшла висновку, що чудо, яке сталося в її житті, було лише сном.
Таку історію розповідали йому в дитинстві. Але в цю мить він і сам у небі: може бачити згори неозору бірюзову широчінь моря, розкішні яхти, людей, що здаються там, унизу, мурахами, натягнуті на пляжі тенти, пагорби, а ліворуч – обрій, за яким лежить Африка з усіма її проблемами.
Земля швидко наближається. «Завжди, коли є змога, треба дивитися на людей згори, – подумав він. – Лише тоді ми зможемо оцінити їхній справжній вимір і зрозуміти, які вони малі».
Єва здається знудженою або роздратованою. Хамід ніколи точно не знає, щó відбувається в голові дружини, хоч вони й живуть разом уже більш як два роки. Хоч Канн – це справжнє випробування для них усіх, він не може покинути місто раніше від запланованого терміну; Єва повинна вже звикнути, що життя її теперішнього чоловіка мало відрізняється від життя колишнього – вечірки,