і перетворитися на легенду у світі кінобізнесу. Ніхто ніколи його не запитував, як йому вдалося здійсни ти цей подвиг; оскільки він і тепер гарантує один великий успіх на п’ять провалів (а найбільші з кіностудій гарантують лише один успіх на дев’ять невдач), то це питання відпало само собою.
Але Джавіц знає, як йому пощастило домогтися такого успіху. І тому ніколи не розлучається зі своїми двома «друзями», які в ці хвилини відповідають на телефонні дзвінки, призначають зустрічі, приймають запрошення. І хоч обидва мають нормальну будову тіла, зовсім не схожі на тих горил, які охороняють вхід, вони варті цілого війська. Вони пройшли тренування в Ізраїлі, служили в Уганді, Аргентині й Панамі. І поки один усю свою увагу зосереджував на мобільному телефоні, другий безперервно нишпорив поглядом навкруги – обмацував ним кожну людину, помічав кожен рух, кожен жест. вряди-годи вони міняються ролями, як синхронні перекладачі або диспетчери повітряного транспорту, бо невсипуща пильність вимагає давати їй перепочинок через кожні чверть години.
Що він робить на цьому «обіді»? Міг би залишитися в готелі й спробувати поспати, він уже неймовірно стомився від лестощів, вихвалянь і необхідності щохвилини всміхатися й казати, щоб не давали йому візитівку, бо він її неминуче загубить. Тих, котрі надто наполягали, він лагідно просив звернутися до однієї з його секретарок (він передбачливо оселив її в іншому готелі-люкс на набережній Круазетт, де їй не було дозволено спати, де вона мусила не відходити від телефону, що дзвонив безперервно, мусила відповідати на електронні послання, які надходили з кінозалів усього світу разом із пропозиціями збільшити пеніс або забезпечити повторюваність оргазмів – цей спам проникав крізь усі фільтри, поставлені проти небажаних електронних послань). Залежно від тих знаків, які він подавав непомітним кивком, один із його помічників або давав прохачеві адресу й телефон секретарки, або казав, що на цю хвилину її візитівки закінчилися.
То що ж він усе-таки робить на цьому «обіді»? У цей час він уже зазвичай спав у Лос-Анджелесі, хоч би як пізно повертався додому з чергової вечірки. Джавіц знає відповідь на це запитання, але не хоче її приймати: він боїться залишатися сам-один. Він заздрить чоловікові, який прийшов сюди одним із перших і став цмулити свій коктейль, дивлячись кудись у далечінь, вочевидь розслаблений, либонь, не турбуючись ні про що й нічому не надаючи ваги. Джавіц вирішив запросити його за свій стіл, вони б удвох чогось випили. Але помічає, що чоловіка вже за тим столом нема.
У цю мить він відчуває укол у спину.
«Комарі. Ось чому я не люблю святкові заходи, що відбуваються на пляжі».
Та коли він хоче почухати місце укусу, то дістає зі свого тіла крихітну шпильку. Що за ідіотський жарт! Озирається і на відстані приблизно двох метрів бачить негра з типовими для Ямайки кучерями, що регоче в оточенні жінок, які дивляться на нього з пошаною і жаданням.
Він надто стомлений, щоб якось відповісти на цю