«бубу-бубу-бу…». Отже, змінювалась температура. А стара Четвьоркіна не палила вже тиждень, цигарок не просила – значить, точно потеплішало.
Чоловіки пішли правильним шляхом – розшукали газету з графіком футбольних матчів на Чемпіонаті світу, який транслювали по телебаченню:
– Пригадуєте, Вікторе Петровичу, коли Ярцев забив другий гол, пам’ятаєте, на екрані засніжило. Отже, що? Вітер у нас був західний і повернув антену.
Наймудріше вчинила професорка, що палила за фронтовою звичкою термоядерні папироси.
– Блаженна дурість! – вигукнула вона, маючи на думці чи то вчинок Наталки, чи її вчительки, чи то захопливі дискусії колег. Низьким хрипким голосом вона промовила, поблажливо оглядаючи добровільних няньок обох статей:
– Спокійно, колеги! У мене є зв’язки в метеоцентрі. Зараз ми туди зателефонуємо і запишемо в цей дурнуватий щоденник всі державні таємниці. Не схлипуйте, панночко! А ну витирайте ваш ніс, і всі підемо до мене чай пити. Вшануйте стареньку.
Де вона, ця професорка? Закурила б свою папиросину і сказала: «Спокійно, колеги!», послалась би на зв’язки в Божественній канцелярії, зупинила б неминуче, невблаганне, знову виручивши свою любу панночку Наталку. А заразом і її батьків. А заразом і всіх решту.
Шкода, що я не палю. Покурила б зараз. Цигарочка між вказівним та безіменним пальчиками, рука на ліктику… Ффе. Жінки-курці того, ні, ТОГО часу дуже відрізняються від жінок-курців цього.
Ось Берточка. Берта Йосипівна.
Вона почала палити в евакуації, бо хотілося їсти. І викладала російську словесність в Одеському військовому музичному училищі, евакуйованому до Ташкента. А вечорами Берточка підробляла у вечірній школі. Там доучувались, проходячи реабілітацію після важких поранень, офіцери, які не встигли закінчити школу до війни. Деякі з них вчилися погано, уроки прогулювали, домашніх завдань не виконували. І Берта врешті обурилась і викликала до школи батьків найбільш затятих прогульників та двієчників. Тата майора Островцева і тата капітана Кацмана. Прийшли татусі. Дуже похилого віку високий широкоплечий генерал у відставці Островцев, батько майора Островцева, та худорлявий дрібненький дантист, дуже старенький доктор Кацман, батько капітана Кацмана. Берта, мініатюрна, тоненька, юна, злякалася, що ж їй тепер робити. Проте обидва батька однаково винувато опустили голови і на несміливі зауваженя переляканої Берти пообіцяли, що діти, їхні сини, змінять своє ставлення до навчання. І сини, майор Островцев і капітан Кацман, заприсяглися, що ніколи більше так не будуть. І справді, припинили прогулювати і вчитися почали доволі пристойно. Берта розповідала, що до кінця життя пробачити собі не могла такого свого, як вона казала, нахабства – викликати двох заклопотаних людей, батьків двох поранених офіцерів, до школи.
Всі її учні та студенти були старшими за неї, і вона часом їх страшенно боялася, тому була дуже суворою. Уявляю, як весь клас завмирав, коли Берта починала