і не думаю, що нам від того полегшає, – Хотинський ішов загальним простором, намагаючись визначити джерело запаморочливого запаху.
Мар’яна вже приготувалася до ганьби, та у клятих парфумів таки виявилася неоціненна фішка: вони заполонили увесь простір і однаково сильно тхнули в будь-якій його точці. Та й Хотинський пройшов повз Мар’янин стіл, не зупинившись.
«Пронесло! – зраділа Мар’яна. – Тільки би до обідньої перерви втриматися! Відчиню вікна, коли всі на обід попхаються, провітрю добре…» Та після обідньої перерви з’ясувалося, що в парфумів є ще одна фішка – запах ніяк не бажав вивітрюватися і зникати. Мар’яну паралізувало в кріслі. «Господи! Хоч би скоріше робочий день закінчився! Хоч би ніхто з колег не наближався до мого столу!» – так відчайдушно благала долю, аж не помітила, як підійшов Хотинський. Застиг на мить, почервонів від гніву. Скривився з відразою, нахилився до Мар’яни ближче, носом повів і став ще червонішим.
– Озерова, гудбай! Додому! Мерщій!
– А як же… Дві години до закінчення робочого дня, – пробелькотіла перелякана Мар’яна. – Я ще графік розміщення лайт-боксів на наступний місяць не підготувала.
– Де хочеш готуй! Під офісом, на галявині в парку, вдома – тільки не тут! Вимітайся! – Хотинський тицьнув Мар’яні флешку. – Скинеш графік на флешку і покладеш її на мій стіл! Сьогодні ж! Тільки увечері, коли всі розійдуться, бо інакше ми всі тут потруїмося! Зрозуміло?!
Що ж незрозумілого – кінець Мар’яниним мріям! Дісталася з Правого берега на Воскресенку і, перш ніж влізти під душ, щоби вже врешті змити з себе ту гидоту, зателефонувала красному пану і так верещала, аж у горлі пересохло.
– Як же вам не соромно, от скажіть?! Люди ж вам вірять, люди ж на вас сподіваються, а ви дурите їх безсовісно! От що ви за пройдисвіт такий?! От що ви за наволоч така цинічна, що вам не ганьба на чужому горі заробляти!
– Та не поспішай! – розсміявся красний пан. – Усе буде!
І кинув слухавку.
Ага! Як же! «Буде»… У сутінках знервована Мар’яна знову брьохала до офісу, щоби покласти на стіл керівника флешку з графіком. Бідкалася: про Хотинського можна забути, хоч би роботу не втратити! Принюхувалася до себе: не тхне?! Не мало би – цілісіньку годину в душі тіло терла. Та, здавалося, нещадні феромони в’їлися в шкіру навіки, і Мар’яна подякувала долі, що по закінченні робочого дня в офісі нікого – хоч насміхатися не стануть.
…За столом сидів Хотинський.
– Графік зробила?
– Тут, – Мар’яна поклала флешку на стіл керівника, знітилася. Ще ніколи не залишалася з Хотинським наодинці і, якби обставини не склалися так по-дурному, вона би… підготувалася. Брівки би підвела, причепурилася і навіть хильнула краплю червоного сухого для рожевих щічок і хоробрості. Та клята доля, як завжди, приготувала невдасі підлий сюрприз. «І до біса! – подумала. – Втрачати нічого…»
– Знаєш… Ті парфуми… Для тебе. Щоби ти помітив мене…
– Сьогодні тебе помітили всі, Озерова!
Хотинський так і сидів, дивився на Мар’яну з іронією – стовбичила перед столом, ніби