Павла Святозіра Місто було відбудовано і поділено на кілька умовних частин: огороджений непроникним бар’єром Чорний Сектор, передмістя, відведене для розведення флори та фауни, та жила частина. Популяція населення почала відновлюватися, у суспільстві запанувала чітка система. На місце цивілізації, що існувала до дві тисячі дванадцятого року, прийшла нова, яка набула інших якостей у своєму герметичному розвиткові.
Стимулом для подальшого розвою були істоти. Ті, котрі мешкали у лісі, не могли надовго полишати своє середовище існування, бо без нього слабнули і помирали. Найнебезпечнішими вони були для жителів передмістя, тому що могли впливати на тварин та рослини. Бар’єр на зразок того, яким було оточено Чорний Сектор, на істот з лісу не діяв. Та й мешканці Чорного Сектору навчилися оминати бар’єр, пробираючись у Місто закиненими акведуками, руйнувати які було небезпечно. На щастя, час активності істот обмежувався нічними годинами.
Після того, як Ганну Гроно було убито істотами під час спроби встановити бар’єр в акведуках, Павло Святозір прийняв остаточне рішення – заснувати Академію. У цей заклад приймалися всі, хто володів здібностями до креслення візерунків.
Академія стала освітнім, культурним і адміністративним центром Міста. Її випускники, у залежності від власної спеціалізації, бралися до подальшої розбудови передмістя і жилої частини або вирушали на полювання за істотами.
З часом, коли істот було приборкано і обмежено у пересуванні, необхідність у постійному і всезагальному протистоянні з ними відпала, а в Місті утвердилася надійна грошова одиниця («кредит»), були створені так звані «райони беззаконня». Там люди могли безкарно звертати одне на одного свою агресію і, вільні від законів Академії, будь-яким чином заробляти собі на прожиття. Вбивство у районах беззаконня не засуджувалося, проте існували свої правила.
Поява цих районів дозволила мешканцям жилої частини Міста, котрі не бажали особливих досягнень, існувати у відносному мирі. Для підтримання цього миру було також створено лікарню – спеціалізований заклад для хворих людей.
Академія ж поступово перетворилася на головний орган влади у Місті. Ректор був також офіційним очільником людей Міста, його радники завідували кафедрами і мали тісні контакти з керівниками груп провідних науковців, котрі працювали в Академії.
Вступити до Академії вважалося великою честю й неофіційним обов’язком кожного громадянина Міста від шістнадцяти календарних років, здібності якого до креслення візерунків становили більш як п’ять одиниць за шкалою Олбрайта.
Тільки випускники Академії мали право контактувати з істотами чи людьми, що їх істоти торкалися.
Без дозволу на це успішну кар’єру у Місті зробити було можливо хіба що у районах беззаконня.
– А у тебе гірка кров, – сказала Талія. Із подивом сказала – до того клятого практичного їй якось кров Ляни спробувати не випадало. То і на краще.
Ела вилаялася