– певно, не для того, щоб ми на неї дивилися.
– Це щоб не їсти нічого звідси, як нам доведеться затриматися! – заперечила Талія.
– Не верзи дурниць. – Ела вже розв’язувала пакунок. – Якщо нам доведеться затриматися, нам уже нічого не знадобиться.
– Ело, – сказала Ляна.
– Все, мовчу… То давайте їсти! Їжа у нас своя, з Сектору нічого не беремо, нічого не порушуємо. Все честь честю.
– Ви тут на пікніку, чи що, – пробуркотіла Воля.
– А ви – на пляжі? – відпарирувала Ела, і після цього тимчасове перемир’я було затверджено. Воля гукнула Західа, який у дівочі справи не втручався, замість цього намотуючи круги у ставку, Ела, Ляна і Талія присіли на травичку поруч із металевою сіткою. Навкруги панував туман.
– І як ми до шляху знову дістанемося, – пробуркотіла Талія. Ляна не сумнівалася: була б її подруга тут сама – ніколи такої ганебної помилки не припустилася б. Талія взагалі рідко помилялася. І ще завжди виплачувала власні борги чи те, що ними вважала. Виховання Талія мала неабияке, своє місце у житті чудово усвідомлювала, а тому часто нудилася. І багато про що мовчала.
Ела мовчати не вміла взагалі.
– Якось доберемося. Їж, Тало, поки начинка у цукерках від твого виразу обличчя не скисла.
– Радше – поки хоч щось лишилося. – Ляна вихопила канапку з медом просто в Ели з-під носа. Та ображено насупилася і взяла аж дві. – Нам до тебе за стрункістю далеко, зараз усе з’їмо. А це ж ти готувала…
– Канапки і цукерки. – Воля виглядала незадоволеною. – Я думала, ви про їжу говорите.
– А чим це тобі не їжа? – Ела покрутила у Волі перед очима канапкою з сиром. Воля сахнулася із гидливим виразом на повнощокому обличчі. – Нам вуглеводів треба – купу. Без них візерунків не накреслиш і до Вищого не звернешся. А краще за хліб їжі не знайти.
Талія дивилася на Елу і Ляну, як хазяйка на дурних кошенят. Втім, замилування в її погляді було не знайти – воно все більше для Рисі лишалося. У Ляни ворухнулася неприємна думка: а Талія-то шкодує, мабуть. Вона у групі із Рисею хотіла б бути. І з Рудим краще порозумілася б, аніж Ляна, яка одного разу лише руку йому потисла, а про що говорити, то й не знала. Якби не Рися, наче створена для рятування незручних ситуацій…
– Привіт, Ело, дівчата, – Захід неспішно вийшов зі ставку, взяв простягнутий Волею рушник.
– Ви їжі з собою не брали? – безпосередньо поцікавилась Ела. – А то нам на п’ятьох цього пакуночка не стане, замало ти, Тало, взяла!
– Та невже? – Талію потягло у глухий скептицизм.
Захід опустив рушник, відкрив рота, збираючись відповісти…
У наступну мить Ела кинула в нього канапкою. Воля скрикнула від несподіванки, Ляна опинилася на ногах – канапка в зубах, ніж у руці, Слова у повітрі.
Захід закричав.
– Що… Західе! – Воля кинулася до коханого, але Ела схопила її за руку і смикнула назад, почавши бурмотіти неголосні молитви – Ляна їх ніколи не була в змозі запам’ятати. Талія тим часом збирала пакунок із їжею докупи, з таким виглядом,