з людьми, знав що сказати у компанії, проте тримався осторонь. Ляна чудово його розуміла – сама такою була. Якби не її подруги, не Ела, Талія і Рися…
Тоді Ляна і групи не мала б на сьогодні. Йшла б сама. Може, так було б швидше або зручніше, зате на душі важче. Коли ти сама, неприємні думки легше вкорінюються у свідомість, чіпляються розгалуженими гілками – не жени, хазяйко, ми ж свої, рідні.
Ела була цілковитою Ляні протилежністю. Вона не боялася зближуватися з людьми, завжди першою йшла на контакт. Того чоловіча половина Академії у неї і була закохана, щоправда, неодночасно. Одночасно спілкуватися з багатьма на однаково якісному рівні навіть Елі було не під силу.
Ляна погано пам’ятала, що робила, доки не вступила в Академію. Та чомусь їй здавалося – раніше таких подруг, як Ела чи Талія, чи то пак Рися, у неї не було. Вона звикла все робити сама, інколи перебираючи на себе відповідальність за інших.
Це було ще до пожежі.
– Та й з Вірою нема, – припечатала Талія. – Ти ж знаєш Віру. Вона… це… усіх розуміє. І за руку ні з ким серед хлопців піти не відмовиться, Антін не виняток.
Ляна мовчала. Їй небезпідставно здавалося – Вірі сильно поталанило, що в одну групу з Антіном потрапила. Він не такої вдачі, як деякі, минуле їй за вину не поставить. Щодо інших хлопців Ляна не переймалася. Вони з паралельного курсу, а отже, потужного впливу Айрен Купер не зазнали і Віру не образять.
А ще Ляна подумала – Талія точно не виспалась, і посередині краще б їй іти, а то ще спотикнеться і впаде. А раптом одна Ляна її не втримає?
– Змінюємо дислокацію, – запропонувала Ляна. Інколи в ній прокидалася любов до розумної лексики, до якої дівчина насправді теплих почуттів не мала. Ляні завжди простіше було накреслити свій черговий візерунок, ніж пояснити, чому креслити його треба саме так, а не інакше.
Дівчата помінялися місцями, Ляна відібрала у Талії важкенький пакунок з провізією (Талія славилася поміж спудеями Академії як велика годувальниця, кілька разів вона так точно рятувала заглиблену у свої розробки Ляну від голодної смерті) і відчула велике полегшення.
В неї самої жодних пакунків-сумок не було. Ритуальний ніж – на місці, в піхвах у рукаві, а більше нічого і не треба. Голову не забула, і те добре.
Ела ж прихопила із собою грубу Книгу Вищого. Книга як така їй була не дуже потрібна, Ела знала її напам’ять, проте взяла, щоб почуватися більш впевнено. Час від часу вона кидала ласі погляди на пакунок Талії. Ела завжди любила добре попоїсти, хоча по ній було і не видно, якщо не враховувати майже зриму сонячну енергію, що її дівчина випромінювала.
Може, тому Талії і Елі на початку було важкувато разом. Талія сонця не любила. Навіть зважаючи на те, що у теперішні роки його ніхто й не бачив. Постійно заховане за хмарами, сонце, однак, існувало. В Академії казали, що без нього і Міста не було б. Принаймні, розподілу на день і ніч не було би, а це віщувало великі неприємності. Більшості людей вночі не ставало краще, як Талії. Навпаки, ніч їх лякала. Вночі почвари з Чорного