нині сухої вже у безмежність верхнього океану всесвіту, що був над ними, можна було розгледіти цей альтернативний символ, витоптаний ногами, взутими в кораблики. Глуха крилата людина-гадюка без вух з хвостом мавпи створена вже давно. Він рухався, орієнтуючи своє майбуття по чітко означеному шляху, але завжди знав, що це не бездоганний варіант.
Він навмисне припускався незначних помилок – відхилень від норми. Абсолютність параметрів збалансованого відтворення повинна бути прикрита невеличкою таємницею. Манівці для корисливих мали місце в цій головоломці.
Не мав можливості наблизитися до Бабуні впритул. Знаходилася вона в центрі утвореного Дідком геогліфа. Пуп на цьому місці знаходився.
Насправді це був один єдиний вихід. Вийти і потрапити у простір відкритого безмежного всесвіту свідомості. Це буде можливо тільки у випадку вдалого намагання Бабуні реабілітувати себе перед собою. Бо кожен хто не захоче бути бранцем цього світу неодмінно повинен зрушити Бабуню з насидженого місця. А це станеться тільки після розгадки головоломки.
Місця на полі де ступали ноги Дідка, взуті в кораблики, відзначали слід його, перетворюючись на сіль чорно-білу. Ненадовго. Всього-на-всього на 100 секунд. Брав рівно 100 крупинок: 50 – білих, 50 – чорних. Завжди дотримувався цієї пропорції. Цими крупинками Дідок посипав рослинку, своїми пальцями без нігтів. Солив її для того, щоб вона забувала про все і не так швидко розквітала…
Про свої вказівні пальці він полюбляв розповідати Бабуні. Зробив їх не гнучкими наступним чином. Позабивав у них гвіздки дуже великі і товсті. Забив на всю довжину майже. Ледь-ледь не по шапочки. Вказівні пальці перетворилися на виказувачі напрямку. Складалося враження ніби Дідок постійно вказує напрямок якийсь, кудись і комусь. Чи натякає на щось помітне і відоме тільки йому.
Завдяки цьому мав нагоду нагадувати самому собі про заздалегідь прогнозовану випадковість і комусь ще помічати особливості неконтрольованого перебігу подій.
Червоні суходільні кораблики на його ногах не знали ні штормів, ні мілин, ні прибоїв морських берегових. Справжні, залізні, ідеально обтічні. У них навіть була спільна назва, одна на двох: «КТАТАТ». І слід по собі залишали також один на двох.
Із труб, загальна кількість яких дорівнювала шість – по три на кожне судно, підіймався густий дим. Підіймався і різко падав назад до труб. Ця процедура повторювалася безкінечно.
Кораблики з відкритими навстіж кінгстонами. Необхідний захід, щоб в разі самоліквідації не перейматися упереджено даремно ще й цим. В кормовій частині оберталися величезні гвинти. Вимірників з десять в діаметрі. До того вони ще й невимовно вимагали час від часу зрошувати себе рідиною. Хоча цього ніхто ніколи не робив і не думав робити.
На палубах метушилися матроси в картатих капелюхах і викрикували скоромовками лайки та робили вигляд аж занадто важливої роботи. Термінова евакуація, на випадок аварійного зіткнення корабликів, не