дорослі, заміжні і дають собі раду. Але менша Зоряна ще потребували фінансової підтримки, бо навчалися в обласному центрі на ветеринара. Чоловіка в неї з роду віку не було. Холостячка. Всі діти від різних, випадкових партнерів.
– Ви рахуйте, рахуйте. А то прорахуєтеся, – підкинув Костя. – Підрахунок любить тишу, як кажете ви і наш математик Борис Іванович.
Славко хотів було привітатися, як за звичай, вигукнувши: «Привіт лунатикам». Але Костик застережливо притулив вказівного пальця до губ і засичав:
– Ц-с-с-с.
– Дев’яносто. Скільки там? Не дай боже збилася. А разом це. А скільки ж було? Три купки, а в кожній купці по. Чи навпаки? Знову про корову. Хто там ще? – Вона повернула голову в бік Тарілки.
– Дев’яносто дев’ять. А далі сто. – випалив Вадик. – Все точно копієчка в копієчку. До гадалки не йдіть…
– Сто? Грець з вами. Хай сто, бо я вже втомилася. Ніби все. Всі вільні, – менторським тоном заявила Привезена. – О, Славунчик-красунчик, прийшов. Стоїш, мовчиш. Вітатися тебе не вчили?
Славко нарешті відчув «шпарину» в насиченому спілкуванні цієї строкатої компанії і випалив:
– Доброго ранку, вечора, дня, тощо. Яка пора доби вам найбільш до вподоби? Я милувався процедурою підрахунку. Чарівне дзеленькання. Навіть, ба більше, мелодія! Неперевершено. Мене захопило. Мене відвідало. Хоч віршика про гроші складай. Наприклад. Гроші, як воші. Воші, як гроші. Ніби хороші і ніби шкідливі. Коли вошей багато свербить голова. Коли грошей багато – пуста голова. Ого.
У вікно забарабанив дощ. Отак зненацька, серед ясного, сонячного неба.
– О, з неба капотить, – сумно констатував Вадик. – Сліпий дощик.
– Хай іде. На нього земля є, – заявила Привезена. – Що це було? Невже вірш, Славку?
Тарілка нещодавно дізнався, що вчителька, на додаток до всіх чеснот, ще й поетеса. Красномовний псевдонім Абпорт, свідчив про неабиякий творчий потенціал і нестандартний підхід до справи віршоскладання.
Славку випадково потрапила до рук місцева газетка з публікацією поезій цієї неординарної жінки, яка вдома полюбляла носити навиворіт сукні й халати. Навіть зимове пальто, яке їй дісталося разом з іншими речами у спадок, згідно заповіту, від двоюрідної тітки із Польщі. Речі було доставлено у лютому цього року згідно адреси, вказаної у заповіті. І чомусь були вивернутими. Скоріше їх перевіряла служба безпеки на привід заборонених артефактів. А опісля перевірки так і залишили вивернутими. З того часу вона й взяла за моду носити все навиворіт, але тільки вдома аби не привертати й без того прискіпливої уваги оточуючих до її тонкої душевної натури.
Вірші публікували у місцевій газеті «Круті береги». Численні публікації додавали творчої наснаги поетесі Абпорт… Вона цим фактом віднедавна вихвалялася і мало не примушувала своїх квартирантів насолоджуватися її творчістю. Інколи, щойно написавши черговий шедевр в захваті читала поетичні рими вголос. Виразно, чуттєво, але брати Гудими тільки заради