усім твоїм творчим доробком, але достатньо й цього шедевру. Шикарний верлібр. Англійською це звучатиме майже вишукано, – Вона на мить закрила очі в спробі перекласти щойно почуте.
– Дійсно. Аби. Аби виказати свою схвильованість. Я такого ще не чула. Браво. Ні, дійсно. Щось в цьому є. Звісно, якщо ти не прагнув мене якимось чином образити.
– Ні в якому разі. Навпаки. Я прагнув. Вірніше, це відбулося спонтанно і тільки опісля я почав вважати, що це я сам спромігся.
– Але зауважу. Не переоцінюй своїх можливостей. Ідеальний текст підступний і аж занадто недоступний. Скоріше ти виглядатимеш посміховиськом в очах твоїх близьких і знайомих.
– Перепрошую. Що ви. Ні в якому разі.
– Заладив оце своє: ні в якому разі. Таке іноді трапляється. Він іноді може бути твоїм найліпшим другом. А ще конче необхідно і вкрай важливо визначитися зі своїм ворогом. Він має бути. Обов’язково.
– Не знав. Досі в мене не було ворогів. Та й навіщо?
– Без ворога не буде діла зовсім. Тільки не обирай заяложений стандарт – мій ворог – це я сам. Це має бути щось чи хтось незвіданий і грізний.
– Я вже знаю. Для мене без варіантів. Кохання мій ворог. Любов.
– Він продовжував гру і знову збрехав. Можливо під впливом сьогоднішнього наміру порвати стосунки з Лількою. Якби ж то знати Тарілці, що доля зіграє з ним самим злий жарт аби не патякав бозна що.
– Це дійсно вартий ненависті ворог. Перемогти його ще нікому не вдавалося. Ти ризикуєш і дуже сильно.
Її перервав стукіт у вікно. Шибка в рамі ледь не вилетіла від наполегливих спроб, перервати їхню розмову. Це були брати Гудими. Їм набридло перекурювати і чекати, бо ж вони збиралися йти на пляж попити пивка. Їхні веснянкуваті пики з уїдливими посмішками красувалися у вікні, передражнюючи Славка.
– Вибачте, пані Абпорт. Мені час відкланятись. Даруйте за поспіх, але конче необхідно владнати одну дуже важливу справу зі своїми однокурсниками, а потім зі своїм новим ворогом. Продовжимо наступного разу.
– В принципі: йди куди забажаєш. Я тебе не тримаю. При нагоді дійсно продовжимо…
Мені більше, ніж Все, нічого й не треба…
На превеликий жаль вони не продовжили своєї бесіди. За два тижні по тому, у панни Привезеної почалося чергове загострення невиліковної хвороби з досить таки своєрідною і за певних обставин скоріше кулінарною назвою. Цю страву, вірніше основний інгредієнт, споживають переважно до пива. Але в даному випадку все відбувається навпаки. Рак їв тіло нещасної поетки…
Її вже давно запрошено до танцю зі смертю. Це соло вона має виконати всупереч своїм мріям і сподіванням. Бездоганно, майстерно… А відмовитися від згубних реверансів немає жодного шансу. Порятунку немає. Є тільки можливість приймати, як належне, хоча й передчасне.
Останні свої дні вона провела в лікарні. Апорт приховувала свою тяжку хворобу скільки їй вистачило сил і духу. Нещасна поетеса вже давно хворіла, але не втрачала надії на порятунок. На жаль вона програла. Невиліковну недуг з’їв її життя.
Щоправда