татари Малоросією нарівні з іншими князівствами руськими, про те, окрім записок та переказів і окрім залишків руйнацій, що їх татари землі цій завдали, свідчать самі герби їхні магометанські, які на давніх церквах і дзвіницях попід хрестами позалишалися, себто півмісяччя, магометанством за святість шановані, які в пору татарського володіння одні встановлені були на тих будівлях з принуки їхньої, а після повалення іга татарського залишені вони спочатку в підніжжі хреста на знак знищення святині магометанської силою і знаменом хреста Господнього; згодом залишилось те звичаєвим вживанням майстрів, які хрести ті роблять заради їх прикраси.
І так Малоросія, перебуваючи в повному єднанні з князівством Литовським, зробила князівству сьому великі і важливі послуги, ратоборствуючи за нього з багатьма неприятельськими народами, а паче з неспокійними і погордливими крижаками, ливонцями і пруссами, од яких чимало учинено надбань на користь князівства Литовського як признання і подяка литовцям за допомогу їхню малоросіянам супроти татар. А коли се Литовське князівство року 1386-го, через князя свого Ягайла, Ольгердового сина і потомка Гедимінового, з’єдналося в одну державу з Польським королівством через одруження цього князя з Гедвігою, королевою польською, наслідницею польської корони, по якій і князь той, хрещений того року, лютого 14 дня, наставлений і визнаний як король польський під ім’ям Владислава Першого, то й Малоросія, під давньою назвою Русі, об’єдналася тоді разом з Литвою в королівство Польське на трактатах і умовах, що рівномірно всім трьом народам служили, в яких між розлогих засад головна полягала в сих пропам’ятних словах: «Приймаємо і з’єднуємо, яко рівних до рівних і вільних до вільних». Ту постанову час від часу кожний король при коронації потверджував під назвою «Пакта конвента»; і на підставі того за тогочасною урядовою формулою встановлені в трьох тих націях три рівні гетьмани з правом намісників королівських і верховних воєначальників і з ім’ям: одного – коронного польського, другого – литовського, а третього – руського.
На утримання гетьманів та інших важливіших урядників визначено староства, або рангові села, та інші вгіддя, а для резиденції малоросійського гетьмана призначено місто Черкас, що лежить понад Дніпром нижче Києва; провінційний же поділ землі був на воєводства і повіти, і руських воєводств засновано тоді чотири: Київське, Брацлавське, Волинське та Чернігівське, сукупно з Сіверією, названою Сіверія Дукатус. Чини урядові та самі гетьмани з урядниками міськими і земськими вибиралися з-поміж лицарства вільними голосами і затверджувалися королем і сенатом; а сенат складався з осіб, вибраних сеймом, або загальними зборами, які складали депутати, посланці народу, що складався тоді з трьох класів: шляхетства, духовенства та поспільства.
Шляхетство, за прикладом всіх народів і держав, у природний спосіб складалося із заслужених, відмінних в землі родів, і завжди воно на Русі іменувалося