вольним вічно і непреложно, і права свої руські тримати без перешкоди, якось вони слушні єсть і за тим прийняті в князьстві нашім Литовськім заєдно з письмом руським, альбо слов’янським, і по них всі суди мати і справи одержувати і добрами своїми дідичними і набутими обладати і як хотя оборочати несуперечне і без перешкоди іншими правами. Теж і лицарству руському з лицарством польським і литовським єдність держати, яко рівний з рівним, на кождих справах і урядах, без жодної упреки і зневаги. А претензії альбо докори давнім порятунку люду руського од ярма татарського найбарзій ничуємо і касуємо, яко ті справи знатне одплачоні і одслужоні лицарством руським проти супостатів литовських, зрадливих лівонців і тих нестатечних хрестоносців і інших наступців на Ойчизну, од яких русняки слушно нас оборонили і голови свої на плацу положили, і за докору їх строгі кари і нав’язки на винуватців укладаємо».
По смерті короля Владислава Ягайла наслідував син його старший, Владислав Другий, прозваний Ягеллоном. Він, коронований року 1434-го, найперше турбувався про збереження та утвердження постанов батька свого, за якими в князівства руські, розділені на воєводства і повіти, потвердив вибраних з тамошніх князівських та шляхетських родин воєвод, каштелянів, старост і суддів з усіма іншими урядниками, порівнюючи їх і все шляхетство, або лицарство руське, честю та вольністю з польськими чиновниками та шляхтою, і це наслідникам своїм зберігати присягою затвердив, а виданим року 1435-го, березня 7-го дня привілеєм своїм так узаконив: «Воєводства Руські з лицарством і народом тутешнім поставляємо і утверджуємо на тих правах, привілеях і вольностях, які їм од отця нашого поставлені і утверджені при з’єдноченню добровільному Русі і Литви з державою Польською, і да не важить ніхто в оних воєводствах наших ничувати прав їх і привілеїв в ділах земських і лицарських, теж і в релігіях отечеських наслідуваних, добра воля і свобода да не от’ємлеться ні насилується, і лицарство шляхетське руське з лицарством шляхетським польським і литовським, і ті народи зупельне з’єдночаться, яко рівний з рівними і свобідний з свобідним і яко єдиноплемінні суть і доброю волею єдність свою уфундували і укріпили, визволившись од ярма татарського спільною раттю руською і литовською перед Гедиміна, праотця нашого, і тепер в іменіях своїх і побитках да імуть руснаки свободу і волю свою, не переслідувану і не насилуєму, і судяться в них од самих себе; а в суди земські і градські вибирають судей і урядників вільними голосами за правами своїми і статутами, які утверждаємо і заховуємо на вічні времена і за посесорів наших о них ручаємося».
За сим привілеєм і за пактами об’єднання королі польські Казимир Четвертий, брат Владиславів, Ян-Альбрехг і Олександр, сини Казимирові, ті права присягали, при коронаціях потверджували, а інші королі, що по них були, як-то Жизиґмунти та інші, привілеями своїми їх поновлювали.
Король Владислав Ягеллон Другий, затвердивши розпорядження