він дійшов туди, двері відчинилися, і з них вишли чоловік, жінка і двоє дітей.
– Ви тут, – мовив чоловік, – а ми вже й не сподівалися вас!
– Вітаю тебе, Матіасе! – відповів вершник. – Від Пассау я ніяк не міг доїхати швидше.
– Тож заводьте сюди свого коня, – запросив чоловік і відчинив ворота неподалік від дверей.
– Марґарито, запали мені скіпку, – попросив він.
Жінка зайшла в хатину і вийшла звідти з запаленою буковою скіпкою. Зайшла зі скіпкою у ворота, вершник із конем увійшов за нею, а позаду нього йшов чоловік із дітьми. Всі зайшли до хліва. В одному кутку тісно стояли прив’язані одна коло одної дві корови, тож було вільне місце для коня. Його прив’язали, і вершник із чоловіком зняли вузду і сідло. Власник прикрив плащем спину коня. Діти придивлялися. Потім усі вузенькими дверима зайшли з хліва до кімнати. В кімнаті стояв високий стовп із багатьма залізними кільцями. В двох кільцях стриміли запалені букові скіпки. Жінка вставила свою скіпку в третє кільце. Вершник сів на дерев’яний стілець. Жінка накрила скатертиною ялиновий стіл, а потім поставила на стіл миску з супом. Їли суп усі: вершник, господар, жінка і діти. Потім господар сказав:
– Я подбаю про вашого коня, бо ви, може, втомлені.
– Подбаємо разом, – поправив його вершник.
Чоловік узяв скіпку й пішов у хлів, вершник – услід за ним. У хліву вершник дав коню вже наготовану пашу. Потім обидва повернулись до кімнати. Але ходили до хліва і назад ще не раз, аж поки як слід подбали про коня, і тоді господар проказав:
– А тепер ми підемо спочивати, доброго й вам спочинку.
– Вам теж, – побажав вершник.
Жінка повела дітей у бічну комірчину, а чоловік пішов за дружиною і дітьми.
Вершник відстебнув меч, зняв шолом із голови, загасив скіпки, ліг одягнений на ліжко, що стояло в кутку кімнати, поклав коло себе меч і приготувався спати.
Коли наступного дня над лісом зійшло сонце, вершник із шоломом на голові і мечем на поясі вже стояв перед хатиною. Коло неї, як і коло інших хатин, було трохи поля і лука. Чорні горбки, що були вогнищами для випалювання вугілля, горіли і диміли, як і вчора.
З хатини вийшла жінка з дітьми, які сьогодні були вбрані охайніше, і запросила:
– Ходіть снідати, любий пане.
Вершник зайшов до кімнати, і всі разом поїли з миски, повної теплого молока з житнім хлібом.
Поснідавши, вершник пішов до хліва й погодував коня. Впоравшись, мовив:
– Сьогодні неділя, тож кінь нехай спочиває! Я піду нагору в ліс і до скелі Трьох Сідал. Я бачив її вчора з краю широкої гори. Пополудні я повернуся. А ти, Матіасе, подбай опівдні про коня, ти вже знаєш як.
– Я дбатиму про нього, як і про того молочно-білого коня в Плані, якого ви мали.
– Але для завдання, яке тепер стоїть переді мною, той білий кінь був би заслабкий, – мовив вершник.
– То візьміть принаймні шматок хліба з собою, – озвалася дружина.
Вершник узяв поданий шматок хліба й заховав