ще далі, вона покопирсалася в наплічнику. У кишені з блискавкою був паспорт на імя Аделаїди Бель Перрі, двадцяти одного року.
Це був вдалий вибір. Джул гадала, що їй доведеться довгенько попрацювати, щоб дістати паспорт. Однак їй стало шкода Аделаїду, тому, витягнувши паспорт, вона віднесла наплічник до бюро знахідок.
Повернувшись на Лас-Вегас-Стріп, Джул знайшла крамницю з перуками та дві крамниці одягу. Вона придбала вдосталь речей, і на ранок устигла ще двічі побувати в казино. У хвилястій перуці блондинки та з помаранчевою губною помадою вона здобула посвідчення Дакоти Плезенс, зріст – метр п’ятдесят вісім. У чорній перуці та сріблястій куртці вона здобула паспорт Доротеї фон Шнелль із Німеччини, метр шістдесят.
О восьмій годині ранку Джул верталась у спортивках та сліпонах із чистим обличчям. Вона взяла таксі до готелю «Ріо» і піднялася ліфтом на дах. Вона прочитала про «VooDoo Lounge», що розташовувався на п’ятдесят першому поверсі.
Коли бій закінчувався, коли він залишається жити, щоб наступного дня знову битися, величний білошкірий гетеросексуальний герой бойовика підіймається високо над містом кудись, де є краєвид. Залізна Людина, Людина-Павук, Бетмен, Росомаха, Джейсон Борн, Джеймс Бонд – усі вони так чинять. Герой пильно вдивляється у біль і красу, поєднані в мерехтливих вогнях мегаполіса. Він міркує про свою особливу місію, про свої унікальні таланти, про власну силу, своє дивне, жорстоке життя й усі жертви, які він приносить, щоб жити ним.
Рано-вранці «VooDoo Lounge» являв собою не більше ніж цементну покрівлю даху, вкриту червоними і чорними диванами. Стільці були у формі величезних рук. Над дахом вигиналися сходи. Відвідувачі мали змогу вилізти на них, аби краще бачити Лас-Вегас-Стріп унизу. Для дівчат-танцівниць розмістили дві-три клітки, але у залі, окрім прибиральника, нікого не було. Він підняв брови, коли увійшла Джул.
– Я просто хочу подивитися, – сказала вона. – Від мене не буде жодної шкоди, присягаюся.
– Звичайно, не буде, – відповів він. – Уперед. А я прибиратиму.
Джул піднялася сходами на самісінький верх і пильно подивилася на місто. Вона подумала про усі ті життя, які тривали там, унизу. Люди купували зубну пасту, сперечалися, купляли яйця, вертаючись додому з роботи. Вони жили своїм життям в оточенні всього цього блиску і неону, щасливо гадаючи, що від маленьких привабливих жінок не буде ніякої шкоди.
Три роки тому Джульєтті Вест Вільямс виповнилося п’ятнадцять. Вона була у галереї ігрових автоматів, великій, блискучій, новій і з кондиціонованим повітрям. Вона набирала бали у війнушці, але коли стріляла, не влучила і програла, тому що двоє хлопчаків з її школи підійшли ззаду та стиснули її груди. Кожен зі свого боку.
Джульєтта різко вдарила одного хлопця ліктем у м’який живіт, потім розвернулася та всією вагою наступила йому на ногу і загатила коліном у пах.
Уперше вона вдарила когось за межами занять із бойових мистецтв. Уперше їй довелося.
Гаразд, нагальної потреби в цьому не було. Вона хотіла.