виходить заміж у суботу! – крикнула одна з жінок, стискаючи наречену.
– Ура! – вигукнула Джул. – А як тебе звати?
– Шанна, – сказала наречена. Вони мали однаковий зріст, але Шанна була в туфлях без підборів, тому Джул трохи височила над нею.
– Шанна Діксі, яка скоро стане Шанною Мак-Фетрідж! – прогорланила одна з подружок.
– Ого, – мовила Джул. – А сукня в тебе є?
– Звісно, що є, – відповіла Шанна.
– Це весілля не у Вегасі, – пояснила одна з подружок, – а вінчання у церкві.
– То звідки ви усі? – запитала Джул.
– З Такоми. Це у Вашингтоні. Ти знаєш, де це? Ми приїхали у Вегас, щоб…
– Вони запланували для мене усі вихідні, – сказала Шанна. – Ми прилетіли сьогодні вранці й вирушили до спа-салону і в салон нігтів. Бачиш? Мені зробили гелеве нарощення. Потім ми навідалися до казино, а завтра збираємося побачити білих тигрів.
– А яка в тебе сукня? Я про весільну, звісно.
Шанна схопила Джул за руку.
– За неї можна померти. Я відчуваю себе принцесою, настільки вона гарна.
– Можна на неї подивитися? Може, на телефоні? У тебе мусить бути фото, – Джул притисла долоню до губ і трохи нахилила голову. – У мене пунктик щодо весільних суконь, розумієш? Відколи я була маленькою дівчинкою.
– Так, чорт забирай, у мене є фотографія, – сказала Шанна. Вона розстібнула сумочку і дістала телефон у золотому чохлі. Усередині підкладка сумки була рожевою. На дні темно-коричневий шкіряний гаманець, два тампони в пластиковій обгортці, пачка жувальної гумки і губна помада.
– Дай-но гляну, – попросила Джул. Вона наблизилася, щоб подивитися в телефон Шанни.
Шанна гортала фотографії. Собака. Іржавий низ раковини. Дитина. Знову та сама дитина.
– Це мій хлопчик, Деклан. Йому вісімнадцять місяців.
Якісь дерева біля озера.
– Ось вона.
Сукня була з відкритими плечима, довгою, зі складками тканини на стегнах. На світлині Шанна позувала в ній у крамниці для молодят на тлі безлічі інших білих убрань.
Джул заохала й заахала.
– Можна нареченого побачити?
– Так, хай йому трясця! Він типу провалив освічення, – відказала Шанна. – Поклав обручку до пончика. Він учиться в юридичній школі. Мені не доведеться працювати, хіба що я сама цього захочу, – провадила вона. Говорила й говорила. Вона зупинилася на фото щасливця, що криво посміхався.
– Потрясно симпатичний, – оголосила Джул. Рукою вона залізла до сумочки Шанни, взяла гаманець і сунула його до себе в сумку.
– Мій хлопець Паоло подорожує по всьому світу, – сказала Джул. – Зараз він на Філіппінах. Ти можеш у це повірити? Тому я у Вегасі зі своєю подругою. Мені потрібен хлопець, який воліє осісти, а не вештатися світом, так? Якщо я хочу весілля.
– Якщо це те, чого ти прагнеш, – заявила Шанна, – то неодмінно цього досягнеш. Ти можеш мати що завгодно, якщо налаштуєшся. Ти молишся і типу візуалізуєш бажання.
– Візуалізація, –