сіла.
– Раніше я фарбувалася для Ґіла, – Патті вела далі, – і для Іммі, коли вона була маленькою. Раніше вона говорила: «Матусю, завий волосся! Давай, нанось блискітки!» Зараз приводу немає. Я вирішила зробити перерву в роботі. Одного разу мені спало на думку: «Мені не треба турбуватися». Я просто вийшла з дверей – і це була така полегкість, що я і не можу описати. Але знаю, що це тривожить людей. Мої друзі хвилюються. А я думаю: нехай. Я втратила Імоджен. Я втратила Ґіла. Ось зараз – це я.
Джул прагнула сказати правильні слова, але не знала, що саме треба – поспівчувати чи відволікти.
– Я про таке читала книжку в колежі, – вимовила вона.
– Про що?
– Про те, як тримати себе у повсякденному житті. Один хлопець, Гоффман, гадав, що у різних ситуаціях люди поводяться по-іншому. Що особистість змінюється. Це зветься пристосуванням.
– Ти маєш на увазі, що я припинила себе демонструвати?
– Або ви робите це по-іншому. Існують різні версії «я».
Патті підняла меню, відтак простягла руку і торкнулася руки Джул.
– Тобі слід повернутися до коледжу, солоденька цукерочко. Яка ти розумна.
– Дякую.
Патті подивилася Джул у вічі.
– Я чудово відчуваю людей, ти знаєш, – сказала вона, – і в тобі так багато потенціалу. Ти голодна і смілива. Сподіваюся, ти знаєш, що можеш стати ким завгодно у цьому світі.
Підійшов офіціант і прийняв замовлення на напої. Принесли кошик із хлібом.
– Я привезла вам каблучки Імоджен, – сказала Джул, коли метушня скінчилася. – Я мусила надіслати їх поштою раніше, але…
– Розумію, – урвала її Патті, – важко було їх відпустити.
Джул кивнула. Вона передала тонкий паперовий пакунок. Патті зняла клейку стрічку. Всередині було вісім старовинних обручок, усі з вирізьбленими тваринами або мали форму звірів. Іммі їх колекціонувала. Вони були кумедні й незвичайні, старанно продумані – усі в різних стилях. Дев’яту каблучку досі носила Джул. Іммі віддала її. Це була нефритова змія на правому підмізинному пальці.
Патті почала тихенько плакати у серветку.
Джул глипнула на колекцію. Кожна з цих обручок у той чи інший час була на тендітних пальцях Іммі. Вона, засмагла, стояла у тій ювелірній крамниці на Віньярді.
– Покажіть мені найнезвичайнішу каблучку, яка у вас є, – сказала вона крамарю. А потім:
– Ця для тебе, – вона подарувала Джул обручку-змію, і Джул ніколи не знімала її, і зараз також, хай навіть вона більше на неї не заслуговує, а можливо, ніколи й не була її гідна.
Джул почало нудити. Відчуття, що з’явилося глибоко у шлунку, поширилося горлом, стиснувши його.
– Вибачте.
Вона підвелася і спотикаючись попрямувала до жіночої вбиральні. Ресторан обертався навколо неї. Темрява заслала куточки очей. Джул стиснула спинку порожнього стільця, прагнучи віднайти рівновагу.
Вона захворіє. Або знепритомніє. Або обидва варіанти. Тут, у «Айві», в оточенні цих бездоганних