талантів. Вона тяжко працювала і, хай йому чорт, таки має що запропонувати. Вона все це знала.
Чого ж тоді вона одночасно почувається нікчемною?
Вона хоче зателефонувати Імоджен. Як би їй кортіло почути низький сміх Іммі та її швидкі речення, що вибовкують таємниці.
Як би вона хотіла сказати Імоджен: «Мені страшно». А Іммі відповіла б: «Але ти хоробра, Джул. Ти найхоробріша людина, яку я знаю».
Вона хотіла б, щоб Паоло підійшов, обійняв її та сказав, як колись, що вона найкраща і чудова.
Вона хотіла, щоб поруч опинився той, хто безумовно її любить, той, хто все їй пробачив би. А краще той, хто вже все знає та кохає її за це.
Ні Паоло, ні Іммі не були на таке здатні.
Проте Джул пам’ятає відчуття губ Паоло на її вустах і запах парфумів Іммі з ароматом жасмину.
У чорній перуці Джул спустилася до ресепшна «Кабо Інн». Вона продумала свою стратегію. Уночі в цей час стійка реєстрації не працювала, але Джул залишила клерку чайові, щоб той відкрив її для неї. За допомогою комп’ютера вона забронювала квиток із Сан-Хосе-дель-Кабо до Лос- Анджелеса на наступний ранок. Вона послугувалася власним ім’ям та оплатила своєю звичайною кредитною карткою, такою самою, яку використовувала в «La Playa Grande».
Потім вона поцікавилась у клерка, де можна купити авто за готівку. Він повідомив, що на задньому дворі працює дилер, який вранці може їй дещо продати за американські долари. Він написав адресу і сказав, що це ріг Ортіз та Ехідо.
Ноа відстежувала кредитні картки. Мусила, інакше вона ніколи не знайшла б Джул. Тепер детектив побачить нову оплату й полетить до Лос-Анджелеса. Сама ж Джул купить авто за готівку і поїде в напрямку Канкуна. Нарешті з Канкуна вона попрямує до острова Кулебра в Пуерто-Рико, де безліч американців, які ніколи нікому не показують свої паспорти.
Джул подякувала клеркові за інформацію про продавця автівки.
– Ви ж не пам’ятатимете нашої розмови, чи не так? – запитала вона, простягаючи йому двадцятку через стійку.
– Я міг би, – відповів він.
– Ні, не будете, – вона додала ще п’ятдесят.
– Я ніколи вас не бачив, – сказав клерк.
Спалося погано. Навіть гірше, ніж зазвичай. Сни про те, як вона тоне у теплій бірюзовій воді, сни про покинутих котів, які блукають її тілом, поки вона спить, сни про те, як її душить змія. Джул, зойкнувши, прокинулася.
Вона випила води. Прийняла холодний душ.
Заснула і знову, скрикуючи, прокинулася.
О п’ятій ранку Джул попленталася до ванної кімнати, плеснула водою в обличчя і нафарбувала очі. А чому б і ні? Їй подобалася косметика. У неї був час. Вона нанесла шар консилеру[7] та пудри, додала димчасті тіні, потім туш і, крім того, майже чорний блиск для губ.
Вона намастила волосся гелем і вдяглася. Чорні джинси, знову чоботи й темна футболка. Занадто тепла для мексиканської спеки, але практична. Вона зібрала валізу, випила пляшку води і вийшла з дверей.
Ноа сиділа у холі, притулившись спиною до стіни, тримаючи в руках чашку паруючої кави.
Вона чекала.