піччю – головною святинею домівки.
Походження хатніх духів у народі пояснювали по-різному. Одні запевняли, що ці надприродні сили постали з крапель води, які чорт струшував з пальця позад себе. Інші розповідали, ніби на домовиків через сім років перетворюються діти, таємно зжиті зі світу матерями. Є повір’я про народження домовичка з першого яйця чорної курки або з яйця, знесеного семирічним півнем. Якщо людина протягом сімох (за іншим варіантом – дев’ятьох) днів триматиме таке яйце під пахвою, сидячи на печі, не молитиметься, не митиметься й не голитиметься весь цей час, на світ з’явиться домовик. Згідно з повір’ями, такий дух носитиме людині золото і срібло, але по смерті людини візьме її душу.
І. Я. Білібін. Домовик
Іноді домовика вважали за істоту невизначеного роду (воно), а проте найчастіше його змальовували як невеличкого порослого волоссям дідка. За добрих взаємин з ним він забезпечував добробут родини, пильнував уночі худобу. Коли переїжджали до нової оселі, домовика запрошували із собою, споряджаючи для нього хлібну лопату або помело; коли в дім уперше приходила молода, вона мусила принести чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Проте домовик годен завдавати неабияких прикрощів тому, хто його розсердить. Не задоволений господарями, він у різний спосіб намагався вижити їх із насидженого місця, шкодячи по-всякому: бив або переставляв посуд, лякав мешканців хати – вночі ходив або позіхав, душив чи щипав їх, залишаючи на тілі синці, псував худобу, не давав розвиватися рослинам тощо. Щоб задовольнити домовика, йому лишали гостинці (молоко та ласощі, бо солі домашній дух не терпить).
Пічник, як і домовик, був, за переконанням наших предків, охоронцем домашнього вогнища. Для наших предків-язичників піч являла собою щось на взір домашнього вівтаря, місце священне, пов’язане з обожненням вогню. Саме в печі мали мешкати духи-охоронці господи. Щойно християнство поширилось, уявлення про піч зазнали деяких змін: її шанували так само, як і вогонь, що виступав одним із символів християнського Бога. Крім того, у печі випікали «святий хліб» – джерело життєздатності людини. Спілкування через посередництво печі зі світом предків набуло негативного значення, а самих духів предків почали сприймати не як добрих охоронців, а як ворожих людям істот. Тому, за повір’ями, крізь піч залітала до хати всяка нечисть: відьми, вогняний змій, чорт, домовики.
Пічник завжди перебуває в печі, на печі чи під нею. Коли господарі лягають спати, тоді він має безліч клопотів: дбайливо замести піч, припічок і долівку, ретельно поперевертати сніпки зі збіжжям і перемішати зерно на черені, щоб добре висохло. Якщо раптом господарі хати забули причинити на ніч комин затулою, то пічник вартує, аби димарем не залізла до оселі нечисть. Зустрівшись із нею, він зчиняє бійку.
Якщо господиня охайна, пічник допомагає їй у хатній роботі. Непутящій молодиці може зашкодити тим, що сажа в її