чіткі обриси інопланетянина.
– Ти таки геній, Фобосе! – у захваті вигукнув Альфонс. – Саме такої форми даму знайшов я сьогодні у своєму ліжку, джентльмени. Уявіть собі мій жах, вона була такою слизькою, холодною, і вся дрібно тремтіла від збудження. Не встиг я як слід прокинутися, як відчув, що відгукуюсь на її інопланетну пристрасть. Це було так… так… Джентльмени, дайте ковтнути віскі!
Чорне Лицарство вибухнуло реготом, Гертруда в огиді скривила вуста. Лише Скупий ніяк не зреагував, впродовж засідання Пекельної Ради він не вимовив жодного слова, бо знав, що мовчання – золото.
Скупий лицар Темряви не був дурнішим за інших, скоріше навпаки. Бувало, потрапивши у халепу, лицарі Жаху йшли до нього, він розтуляв рота, давав їм розумні поради і навіть втішав, але за солідні гроші.
Тим часом, вволю нареготавшись, Кривавий жбурнув в Альфонса пляшку віскі. Той перехопив її, відкоркував, відпив. Пляшка помандрувала колом, від лицаря до лицаря. Не пили лише Скупий та Гертруда. Їй забули запропонувати, а Скупий відмовився сам, бо вічність піклувався про своє здоров’я, а останнім часом дуже уважно стежив за рівнем холестерину у своїй крові.
– Джентльмени! Ми плідно попрацювали, виголошую нараду закритою, ходімо вечеряти! – промовив Люцифер і підвівся.
Тричі ударив гонг.
– Ходімо, ходімо, – весело загомоніли лицарі, встаючи.
– Ні! Ніхто нікуди не піде! Я ще не сказала свого слова, і хоч сиджу я окремо від вас, джентльмени, і віскі ви забули мені запропонувати, та я не забула про свої права і власну гідність! Тому сядьте і, будьте ласкаві, вислухайте першу даму Пекла, з вашого дозволу! – розгнівано, гордовито закричала відьма Гертруда і підвелася з крісла.
– Бісова лахудря… Так хочеться їсти, з’їв би дракона, – тихенько поскаржився Фобос Сатані, – ну, нічого, покажу я їй її права!
Лицарі сіли, повернули роздратовані обличчя до Гертруди. У неї було два ока – чорне і їдко-жовте. Вона була відьмою найвищого класу, дуже косоокою, тому, коли вона косила у злобі чорним оком, здавалося, що по шкірі повзає бридка комаха, а коли їдко-жовтим, здавалося, що та комаха залізла під шкіру.
Гертруда «вчепилася» у лицарів обома розлюченими очима, з’їдаючи їх прокляттями. І хоча, кожний про себе сказав слово-оберіг від відьминого зурочення, в одних засвербіло по шкірі, в інших під шкірою. Сатана скривився, почухав потилицю. На щастя, Гертруда розгорнула аркуш паперу.
– У мене скарга-пропозиція, читаю! Сатані, Володарю Пекла і Землі…
– Гертрудо, будь ласка, конкретно, без регалій, – перебив її Сатана.
– Добре, любий, – і відьма кинула на Диявола палкий погляд, – ми, вельми шляхетні дами Пекла, нагадуємо шановним лицарям Жаху, що, поки вони утопають у розкошах замку, ми, тендітні дами їх сердець, мерзнемо у нірках, в яких немає найпростіших побутових умов для життя і…
– Та про що ти говориш, Гертрудо? За планом до кожної нори підведено тепломережу,