відстрибнувши, схаменувся той.
Коли Пекло нарешті позбулося останньої моделі якогось чудернацького виміру, високо у небі з’явилися три точки, що стрімко знижувалися над Кривавим морем. Їм назустріч на бойових орлах вилетіло шестеро солдатів Смерті. Кожного з трьох солдати обережно опустили на дах замку. Всі троє виглядали блідими і змученими пекельною роботою вкрай.
– Дякую за співпрацю, джентльмени… Все вийшло, як слід… Пекло збалансоване на деякий час, – знесилено прошепотів Сатана до Фобоса і Євгена.
– Вертлявий! – покликав Фобос слабким голосом. – Як там пастки для іносволоти?
Родріго Вертлявий підскочив до Фобоса і весело звітував:
– Не турбуйся, я скористався твоїми картами. Вищий клас! Певен, наші сюрпризи їм сподобаються!
– Несіть нас у лікарняний кабінет Джеймса. Героїн героям Пекла! – поважно скомандував Фобос.
– А мені снодійне, – змучено посміхнувся Євген.
Глава 13
Поринувши у світ Світла, душа Олени увібрала у себе безмежжя простору і розчинилася у нескінченності буття. Усвідомивши, що Творець і Всесвіт – Єдине, її душа перетворилася на частку Вселенської любові.
Суттєвість Олени насолоджувалась фантастичним щастям, що не мало нічого спільного з земним. Це було щастя іншого, вищого виміру – її душа відчувала себе часткою Всесвіту, що несла весь Всесвіт у собі. Вона зрозуміла, що для Янгола – бути щасливим такий же звичайний стан, як для людини – бути заляканою, що для Світлого Янгольства творити добро на благо Вселенської громади – така ж звичайна справа, як для людства – удосконалювати зброю самознищення.
Збільшившись до космічних розмірів, душа Олени раптом побачила Землю брудним, забризканим кров’ю, м’ячем, що летить у таку глибоку прірву, звідки ніхто не дістане, хіба що Творець.
«Може, Він вирішив зупинити Земне падіння людськими руками?» – розмірковувала її душа.
Перепрограмувавши тіло Олени на двісті земних років без старіння і хвороб, Янголи-фахівці замурували у ньому її вічну душу. Однак душа, розбещена радощами злиття з Всесвітом, спробувала вирватися з тіла. Їй стало так затісно, так задушно, що вона відчула себе туго сповитою мумією у кам’яній тиші темряви. Її душа прагнула лише одного – звільнитися, тому Янголи присоромили душу, нагадавши їй, що на все є Воля Божа.
Вони занурили Олену у міцний, здоровий сон, що мав полегшити тягар її душевних мук від повернення у тіло.
Олена прокинулась, сіла у ліжку, уважно огледілась. Вона була у розкішній, старовинній спальні Розі, відтвореній до найдрібнішого дріб’язку. Олена тикнула пальчиком надбитого носика фарфорової ляльки Мімі і поглянула у розчинене вікно.
Райський краєвид приголомшив її неземним різнобарв’ям і казковою мальовничістю. Олена вдихнула на повні груди чисте, насичене п’янкою радістю, повітря, щасливо посміхнулася і забула і своє ім’я, і своє останнє існування.
«З