мамо! – Олена засміялася, мелодійне срібло її сміху відлунням відгукнулося від високої стелі, сповнивши зал сенсом щастя від життя. – Будьте ласкаві, розкажіть мені про Нижчий рівень Раю, поясніть головне.
– На Нижчий рівень Раю потрапляють душі порядних, віруючих людей, але не всі з них затримуються тут надовго, – Жозефін призадумалася, – душі людей можна порівняти з зернами, а Нижчий Рай з ситом. Занадто дрібненькі зернятка висіваються через це сито на Землю, або на інші планети, утворюючи проростки нового життя. Душі, що лишаються на Небі, удосконалюються до Янгольських і отримують нові тіла. Постійне удосконалення це закон Янгольського буття. Наближаючись до Бога, Янгол набуває нових знань, досвіду, приймає Божу Благодать і Любов, одним словом, збільшується! А згодом духовно-розумовий прогрес Янгола виштовхує його на Другий, а потім і на Третій рівень Раю.
– А чи бувають випадки деградації серед Янголів?
– Майже ні, принаймні, за все своє янгольське життя я ні разу не була свідком такої ганьби, доню.
Олена роздумливо поглянула на Жозефін.
– Не розумію, чому я одна з обраних? Не Ви, матінко, не Маргарита? Адже моя дрібненька душечка з легкістю прослизнула через дірку «сита»!
Жозефін лагідно посміхнулася, ніжно торкнулася долонею Оленчиної щоки.
– Мила моя дитино, модель «сито-зерна» тебе не стосується. Перш, ніж потрапити на Землю, твоя душа майже двісті років зберігалася на Небі. Така була Воля Господа Нашого, на тобі призначення, і, можливо, воно не тільки у твоїй участі в місії.
Олену приголомшили слова матінки.
– А… ці двісті років я спілкувалася з Вами?
– Ні, твоя душа відпочивала у просторі фантастичних мрій і казкових снів. Є на Небі такий простір, доню!
– Як все це дивно! – вражено промовила Олена і підвелася з-за столу.
Пройшлася. Біле, розшите сріблом, янгольське вбрання надавало її стрункій статурі величі.
– Мамо, наш замок мав дах, – згадала Олена, – хочу туди.
– Ходімо, куди забажаєш, моя Розі!
– Чудова думка, звідти і злетимо, – посміхнулась Маргарита, встаючи з-за столу, – ти ж полюбляєш літати, подруго?
– Аж занадто! Полетимо купатися на Молочну річку?
Жіночий гурт вийшов з їдальні і по кручених сходах поважно покрокував на дах.
– Може, прийдеться поплескати по сідничках пухких дітлахів на кисільному березі, щоб звільнили нам простір для загоряння, – безтурботною пташкою прощебетала Маргарита.
– Ти ж казала, що їх не існує! – аж зупинилася Олена.
– А це, люба, питання уяви! Якщо хочеш, щоб вони були, як ми прилетимо, вони обов’язково будуть і будуть верещати, як різані поросятка!
– Не хочу! – відказала Олена і розреготалася.
– Ледь не забула! – змахнула рукою Жозефін. – Ми вирішили влаштувати сьогодні на твою честь вечірку, доню. Кого ти хочеш бачити?
– … Мого татка, що помер три роки тому, татуся Філіпа, бабусю Тетяну… Мамо, нехай