ваші необхідні речі, – сказав Віталік і додав: – Від компанії.
Сашко розуміюче кивнув:
– Ну, компанії видніше.
Марія вже бувала в цьому готелі. Одного разу, коли мала… стосунки з російським олігархом. Він не любив приводити до себе гостей, вони завжди знімали щонайдешевший номер у готелі. Але того разу в нього були проблеми, і охоронець привіз Марію сюди. Поки жінка чекала в коридорі, то могла цілком оцінити особливість інтер’єру. Типовий пафос, до якого вона звикла в закладах такого класу, був доречно розбавлений живими квітами, свіжими картинами, розмальованими квітами й здавався лаконічно простими, до чого легко було звикнути. Персонал викликав довіру, а все навколо – затишок. Єдине, що було чужим цьому місцю, – це VIP-клієнти, обвішані хутром, золотом і крихітними цуциками в сумочках через плече.
Несподіване усвідомлення виринуло в її голові. Цей готель вважався елітним навіть серед кращих закладів Львова. Скільки ж грошей є в Сашка, якщо він може собі дозволити проживати тут? Жінка глянула на свого супутника. Кирпатий синьоокий хлопчак уперто не хотів дорослішати у свідомості Марії.
Консьєрж відчинив двері та впустив їх усередину двокімнатного номеру класу люкс.
– Це місце мені подобається вже більше, – ліг на ліжко Сашко. Порухав руками й ногами, роблячи «ангелика», оцінив м’якість матраца. – Так, однозначно подобається. Віталіку, перевір кран.
– Так точно, шеф.
Водій поставив речі під стіну й зник в окремій кімнатці, що виявилася входом у ванну. За мить повернувся назад.
– Вода на місці. Як і душова кабінка, джакузі та біде.
– Magnificent[19], – усміхнувся Сашко та скочив на ноги. – Але май на увазі, що я можу звикнути до такої розкоші.
Віталік усміхнувся й витягнув із куртки маленький записничок.
– Це від керівництва. Тут список зустрічей на цей місяць. Пане Олександре, я в курсі того, як пройшла сьогоднішня зустріч, а це значить, що доведеться трішки підкоригувати плани. Ознайомтеся з матеріалами в ноутбуці, щоб бути в курсі всіх термінів. Я заїду за вами о дев’ятій. Сподіваюсь, вам вистачить часу, щоб адаптуватися до зміни часових поясів.
Сашко взяв записник та автоматично його погортав. Марія підійшла до вікна, усім виглядом демонструючи, що не хоче лізти в їхні справи. Але розгубленість залишилась. Вона ще не бачила, щоб водій наказував своєму начальнику, що потрібно робити. І якщо насправді Сашко в підпорядкуванні Віталіка, то нащо останній ніс їхні речі? Невже це така форма трудових стосунків в Америці?
Двері зачинились, і вони залишились удвох.
– Якщо тобі нікуди піти, ти можеш залишитись тут, – сказав Сашко, кидаючи піджак на ліжко.
– З чого ти взяв, що мені немає куди піти? – запитала Марічка, роздивляючись вечірній Львів із вікна третього поверху. У місті гостювала шелестка злива.
– Жінки, яким є куди піти, не плачуть в унісон із дощем.
За дверима чулася приглушена розмова. Здається, хтось заселявся в номер навпроти. Марія не хотіла