перелякано озирнулася, ледь не випустивши олівця з рук. Позаду неї стояв схожий статурою на атланта чоловік – густе чорняве волосся блищало від надлишку гелю, шкіряна куртка приховувала сталеві м’язи, а на вустах грала піжонська усмішка, що тільки відлякувала жінку. Чоловік, який стовбичив біля магазину парфумів та аксесуарів, вочевидь, міг бути його власником, що провів у стінах власного дітища все своє свідоме життя, – сморід суміші одеколонів від нього просто валив із ніг.
– Цей середньовічний акведук збудували для того, аби забезпечувати водою Монастир Святого Бенедикта, – знову заговорив незнайомець, цього разу англійською, – ви, мабуть, не місцева. Так поринули в замальовування цієї споруди. Видно, що вперше бачите таке на власні очі.
Італія славиться мізером людей, англійська яких звучить хоч трохи пристойно, а цього дня вже вдруге безпосередньо до неї звертаються саме так, тож Мелані здивовано вирячилась і, коли здивування минуло, повільно та невпевнено промовила:
– Не вперше, я бувала в Римі.
– О! Perfecto! Вічне місто! «Усі дороги ведуть до Рима», – розсміявся чорнявий.
Мелані промовчала. Сонце било в очі, від чого зображення вкривалося плямами. Жінка мусила затуляти обличчя рукою, аби хоч якось бачити обличчя італійця.
– Ви із США, так? – запитав зацікавлено він.
– Ви не перший, хто це припускає. Звідки такі висновки?
– Направду не знаю. Мені здається, що вас, американців, не можна ні з ким сплутати. Є щось у вас таке, що відрізняє від усіх інших.
– Пиха? – усміхнулася Мелані.
– Може, – напруження поступово спадало, – але радше безтурботність. Це мені у вас дуже до душі.
Після невеличкої паузи американка все ж запитала:
– Ви якось назвали цей акведук, коли я малювала…
– Ой, даруйте, – тільки щойно Мелані зауважила повну відсутність акценту, – просто через цікавість я завжди пхаю носа в чужі справи. Іноді, знаєте, підробляю екскурсоводом: розповідаючи історії та легенди цього міста, я отримую найбільше вдоволення. До речі, мене звати Вінченцо Аллеґро, – незнайомець підійшов і простягнув руку, – Allegro означає «веселий», га?
Екскурсовод указав обома руками на широку усмішку, нібито підкреслюючи правдивість своїх слів.
– Помітно. Сінді Браун, – збрехала Мелані у відповідь.
– «Міст Диявола» – так у народі називали арки акведука. Існує легенда, що його було збудовано за одну ніч, не інакше, як за допомоги темних сил. Дехто навіть вважає поганою прикметою пройти під аркою вночі.
– Я не забобонна, – Мелані зневажливо цмокнула язиком. – Це все дуже цікаво, але мені час іти. Запізнююся на потяг. Була рада знайомству.
Жінка вимушено всміхнулася й поглянула кудись за спину Вінченцо.
– Можна вас провести? Розповім дорогою ще щось цікаве. Повірте: не пожалкуєте.
– Ні, дякую. Я вже якось сама. – Мелані розвернулась і пришвидшеною ходою попрямувала до міського залізничного