потирав він одну долоню до другої і передав Сатмію цілий талісман без знаку, де був зламаний.
Це була звичайна штучка вуличних чародіїв, але коли йшло про те, щоб рятувати Нефрету, Сатмі міг погодитися на всякий обман. Суаамон казав дати одну нитку з Сатмієвого одягу. На білій нитці він завісив символ життя і перевісив його на шиї царівни.
Так вона лежала з закритими устами і заплющеними очима.
З наказу Суаамона опорожнили малу яскраво помальовану скриню, де царівна ховала свої сукні. До тої скрині поклали царівну, як у домовину. Її прикрили сухим, гостро запашним зіллям і посипали іскристим порошком.
Суаамон казав прикрити віко, обклеїв його в кількох місцях печатками із глини, витиснувши на них знаки. Пахощі, що йшли з зілля, мусили сімдесят днів проникати у тіло царівни. Сімдесят разів треба було запалювати поставлені по кутках кімнати кадильниці з густим куривом, що його приніс із собою ворожбит. Двері та вікна треба було закрити густими завісами і ніхто без якоїсь винятково поважної причини не мав права за той час порушувати спокою царівни. Той, хто запалював кадильниці зранку, міг вертатися щойно на другий день уранці. Дим запаленого курива міг би зашкодити живим.
За всіма наказами ворожбита стежили якнайточніше. Чужинецькі невільники, яким Сатмі наказав пильнувати ворожбита, не відступали від нього ні на хвилину, бо не боялися його чарів. Суаамон і не збирався втікати. Він читав уважно книгу Тота і виглядав так, мовби хотів якнайчесніше виконати прийнятий на себе обов’язок.
Служанка, до якої царівна ставилась з безмежним довір’ям і зустрічала Сатмія при його відвідинах у саді, оповіла йому все.
Царівна видала наказ, щоб вона зібрала разом усе, що царівна мусить узяти з собою в дорогу. Коли вона внесла скриночку із дзеркальцем, царівна почала зачісуватися. Служниця збирала речі і поралася по кімнаті; вона перейшла до бічної кімнатки, щоб принести всякі дрібниці, близькі серцю своєї пані, – коробочку від малювання обличчя та фляконики з мастями.
Вона почула нараз крик у кімнаті своєї пані. Коли вбігла – побачила царівну на долівці, а у дверях якусь особу, відвернену плечима, у ризах, як саме виходила. Вона гадала, що це Сатмі, який прийшов повідомити про непередбачені труднощі наміреної втечі. Коли вона нахилилася над царівною – не могла й повірити, що має перед собою трупа. Не покидаючи своєї пані, просиділа поруч неї до ранку, переконана, що зранена чи недужа прокинеться. Вона не мала сміливости кричати на ввесь дім, бо якби це не було нічого поважного, то стягнула б на себе королівський гнів.
Аж зранку холодне тіло виявило їй цілу правду. Нефрету вбив Інені при допомозі Суаамона. Аж тепер Сатмі зрозумів, що його втягнули у пастку. Інені прикидався, що дивиться на все спокійно, хоч смерть царівни вважав за єдиний доцільний засіб, щоб не дозволити своєму дорогому учневі зламати святу присягу.
Він тільки з любови до нього спричинив йому такий страшний біль.
Сімдесят днів, призначених Суаамоном на пробу, перемінились у муки. Сатмі