Усередині милувалася й дивувалася місцевим звичаям і традиціям. Бірма відкривалася поступово і цнотливо, щоразу вражаючи новими таємницями.
Нарешті досягли пункту призначення. Гостей радо зустрічав знайомий Жульєна. То був звичайний робітник, проста людина, але було б нечемно відмовитися від запрошення у гості. Родина, як і всі інші тут, жила дуже бідно. Їхній будинок нагадував щось середнє між бунгало і сараєм. Він стояв на спеціальних дерев’яних палях, бо навесні все навколо затоплювала вода. Привітні господарі запросили Жульєна й Анну всередину. Дуже простий, власне, будинок, але напрочуд чистий. Як найцінніше – старий телевізор. Із меблів – дешеві пластикові стільці й стіл.
На столі стояло фото сімейної пари. Жульєн спитав дозволу розглянути його ближче. На ньому був зображений господар, а поруч із ним – вирізане з іншої фотографії зображення його дружини. Чоловіку та дружині дуже хотілося отримати спільне сімейне фото, тому вони склеїли два різних знімки. Це виглядало так зворушливо. Господар запитав Анну, як довго вони з Жульєном разом. Анна зашарілася, проте Жульєн перехопив ініціативу. Він пояснив, що разом вони вже досить давно, але ще не побралися. Анна вдячно подивилася на коханого і не змогла з ним не погодитися.
Візит видався набагато коротшим, аніж шлях, який довелося долати кілька годин. На прощання Анна отримала подарунок від господаря – сандалову шкатулку у вигляді пагоди, яку він виготовив власноруч. Життя бідних і скромних людей, їхні прості цінності вразили Анну і Жульєна до глибини душі. Тут, далеко від міста і всіх зручностей цивілізації, люди знаходили щастя у таких звичних і простих речах.
Дорогою додому Жульєн і Анна вже звично завітали на місцевий ринок, де вона, як справжня господиня, вирішила купити свіжі овочі та фрукти. І хоч Анна не зовсім добре розумілася на місцевих сільськогосподарських культурах, вона впевнено наповнювала кошик. Жульєн лише усміхався у відповідь, виймаючи зайве і повертаючи на прилавок.
Повернулися закохані під кінець дня, стомлені, але щасливі. Вечеряти вирішили вдома. Анна готувала салат із місцевих овочів, а на основне блюдо Жульєн замовив картоплю з салом (його жінка дбайливо привезла у подарунок з України). Смажилася картопля, Жульєн зголодніло хапав із пательні ще сирі шматочки. Анна вдавано сердилася (а про себе молила Бога, щоб цей вечір ніколи не закінчувався). І не було нічого смачнішого, ніж та напівсира бараболя, і прекраснішого, ніж той романтичний вечір під чарівним сяйвом величної пагоди Шведагон.
В один із вечорів Анну і Жульєна запросили на справжній бірманський день народження. Так і не домігшись від Жульєна, яким мав бути дрес-код, Анна віддала перевагу довгій червоній сукні та зручним сандалям. Жульєн не надавав великого значення одягу. Але на прохання Анни вдягнув свіжу сорочку і брюки. Анна виглядала приголомшливо, узяла їхні з Жульєном подарунки – два торти «тирамісу» і «наполеон», що мали стати чудовим довершенням до святкування.