Ирвин Ялом

Коли Ніцше плакав


Скачать книгу

Ніцше, – може розквітнути тільки під сонцем істини. Як же інакше?

      Побачивши, що Ніцше може переконливо – й нескінченно – дискутувати в цій абстрактній сфері істини й вибору, Броєр вирішив, що треба спонукати його говорити конкретніше.

      – Як бути моєму смертельно хворому пацієнтові? Який у нього діапазон вибору? А може, це його вибір – довіра Богові!

      – У людини це не вибір. Ваш пацієнт не вибирав, а вхопився за ілюзію поза самим собою. Такий вибір, вибір чогось іншого, надприродного, завжди ослаблює людину й завжди здрібнює, зменшує її. Я люблю те, що робить нас більшими, ніж ми насправді!

      – Поговорімо не про якусь абстрактну людину, – наполягав Броєр, – а про конкретну – в плоті й крові, про мого пацієнта. Розгляньте його ситуацію. Йому залишилися жити всього кілька днів чи тижнів! Який сенс говорити йому про вибір?

      Непіддатливий філософ відповів зразу ж:

      – Невже зможе цей хворий вирішувати, як померти, не знаючи, що він уже одною ногою в могилі?

      – Кажете «як померти», професоре Ніцше?

      – Еге ж, він має вирішити, як зустріти смерть: чи то поговорити з близькими людьми, дати пораду, нарешті мовити слова, прибережені на сам кінець життя, попрощатися з родичами та друзями, чи то залишитися на самоті, плакати, опиратися смерті, проклинати її або дякувати їй.

      – Ви й далі говорите про щось ідеальне, абстрактне, а я ж маю допомогти матеріальній людині – людині в плоті і крові. Я знаю, що він скоро помре, і то в нестерпних муках. Навіщо його приголомшувати такими словами? Насамперед треба підтримувати надію. Хто ще, крім лікаря, може це робити?

      – Надія?! Надія – це найбільше зло! – мало не кричав Ніцше. – У книжці «Людське, занадто людське» я припустив, що коли Пандора відчинила скриньку й випустила у світ людей усі лиха та нещастя, які замкнув у скриньці Зевс, то в ній залишилося одне нікому не відоме, величезне зло – надія. Відтоді людина помилково вважає Пандорину скриньку та її вміст – надію – запорукою удачі. Але ми забули побажання Зевса, щоб людина й далі мучилася зі своєї волі. Надія – найгірше зло, бо вона подовжує муки.

      – Тобто ви хочете сказати, що людина може скоротити собі час передсмертних мук, якщо захоче.

      – Це один із можливих виборів, але тільки у світлі повного знання.

      Броєр тріумфував. Він був терплячий, пустив усе самопас, а зараз побачить винагороду за таку стратегію! Дискусія йшла саме в тому напрямку, що він хотів.

      – Ви маєте на увазі самогубство, професоре Ніцше. Чи може самогубство бути вибором?

      Як і раніш, Ніцше говорив твердо й чітко.

      – Кожний сущий на землі – господар своєї смерті й мав би по-своєму розпоряджатися нею. Мабуть, – я тільки припускаю, – є право, за яким ми можемо відібрати життя людині. Але немає права, за яким ми можемо відібрати людині смерть. Це не милосердна допомога. Це жорстокість!

      – Невже самогубство могло б стати вашим вибором? –