нерухомий і мовчазний, коли б його не витягли звідти дві молоді жінки, що, сидячи у першому ряді глядачів, побачили, як він розмовляв з Мітелем Жіборном – Юпітером.
– Метре! – гукнула його одна з них і подала знак, щоб він наблизився.
– Тихше, люба Лієнардо, – промовила її сусідка, приваблива, по-святковому вбрана й від того смілива дівчина. – Це мирянин, йому треба казати не «метр», а «месір».
– Месір! – повторила Лієнарда.
Незнайомий підійшов до балюстради.
– Що вам завгодно, панночки? – чемно спитав він.
– О, нічого! – збентежившись, пробурмотіла Лієнарда. – Це моя сусідка Жіскета Жансієн хоче вам щось сказати.
– Та що ви? – зашарівшись, промовила Жіскета. – Це Лієнарда сказала до вас «метр», а я їй тільки пояснила, що вам треба казати «месір».
І обидві опустили очі. Незнайомець, який був не від того, щоб порозмовляти, розглядав їх, усміхаючись.
– Виходить, вам нема чого мені сказати, панночки?
– Ой, нічогісінько! – відповіла Жіскета.
– Нічогісінько! – повторила Лієнарда.
Високий молодий блондин уже зібрався піти собі, але цікаві дівчата не хотіли випускати свою здобич.
– Mecip! – з навальністю води, що проривається крізь загату, або жінки, яка зважується на щось, промовила Жіскета. – Ви знаєте того вояка, що гратиме в містерії роль Пречистої Діви?
– Ви хочете сказати – роль Юпітера? – спитав незнайомець.
– Ах, так! – вигукнула Лієнарда. – Ото дурненька! То ви знаєте Юпітера?
– Мішеля Жіборна? – перепитав він знову. – Так, панно, знаю.
– Яка у нього пишна борода! – сказала Лієнарда.
– А зараз вони щось гарне показуватимуть? – соромливо спитала Жіскета.
– Дуже гарне, панно, – відповів незнайомець без найменшого вагання.
– Що ж це буде? – поцікавилася Лієнарда.
– Мораліте «Праведний суд Пречистої Діви Марії», панно.
– Ах! Це щось нове, – сказала Лієнарда.
Настала хвилина мовчанки, її порушив незнайомець.
– Так, це зовсім нове мораліте, якого ще не показували.
– Отже, це не те, що давали два роки тому, в день приїзду папського посла, – мовила Жіскета, – коли троє гарненьких дівчат грали…
– Сирен, – підказала Лієнарда.
– І зовсім голих, – додав незнайомець.
Лієнарда соромливо опустила очі. Жіскета, глянувши на неї, теж. Незнайомець, усміхаючись, вів далі:
– То було дуже цікаве видовище. А сьогоднішнє мораліте написано спеціально на честь принцеси Фландрської.
– А пасторалі співатимуть? – спитала Жіскета.
– Що ви! – заперечив незнайомець. – У мораліте? Не треба плутати різних жанрів. Інша річ, якби це було соті!
– Шкода! – промовила Жіскета. – А тоді, біля фонтана Понсо, чоловіки й жінки грали дикунів, які билися між собою і прибирали різні пози, співаючи побожні пісні і пасторалі.
– Те, що годиться для папського посла, – досить сухо зауважив незнайомець, – не годиться для принцеси.
– А