про знайомства з дівчатами чи розставання, лише Уля про це ніколи не заводила мови. Іноді на відпочинку вони підсміювалися, що їй потрібно змінити стать, бо вона пацанка, або казали, що залишиться у старих дівах. Чому він раніше не думав про те, що вони, не розуміючи того, ненавмисно можуть робити їй боляче? Можливо, у неї було нерозділене кохання і дівчині не було з ким поділитися?
– Улю, у тебе є гарна подруга? – спитав Геник.
– Нема.
– А з ким ти ділишся, коли тобі на душі кішки скребуть?
– Сама з собою, – всміхнулася Уля. Вона підвелася, простягла аркуш. – Це тобі, на згадку про сьогоднішній день.
На папері малюнок: він лежить у ліжку, прикритий під пахви ковдрою.
– Схожий! Навіть дуже! – розглядаючи зображення, сказав Геннадій. – У мене ціла колекція твоїх малюнків.
– У мене нема жодного.
– Чому?
– Люблю робити подарунки, – відповіла Уля. – Ти одужуй, а я вже піду. Мені час йти.
Вона нахилилася, легенько торкнулася щоки хлопця. Губи м’які, ніжні, не нафарбовані, а чомусь пахнуть полуницею.
– Заходь іще, – попрохав на прощання.
– Добре. Зайду, – сказала у відповідь і тихо зачинила за собою двері.
Геннадій підвівся з ліжка, підійшов до вікна. Уля вже встигла вийти з під’їзду й прямувала кудись тротуаром. Тоненька фігурка, коротка зачіска, джинси – все нагадувало в ній хлопчика-підлітка, проте тендітність, добре окреслена лінія стегон, обтягнутих вузькими джинсами, жіночні плечі не давали сплутати її з юнаком. Справді, чому вона завжди самотня? У неї гарні риси обличчя, шкіра бліда, але чиста й гладенька, повні жіночні губи, виразні очі в обрамленні пухнастих вій. Не віриться, що така дівчина обділена увагою чоловіків. Тож у чому річ?
Геннадій чув, як хтось подзвонив у двері і бабуся почовгала відчиняти.
– Агов! Це я, – почув він голос Льошки. – Лугандія! – прозвучало радісно замість вітання. – Бачу, що справи вже краще?
– Привіт, Льончику! – відповів Геннадій. – Радий тебе бачити, – міцно потис руку товаришу, не втримався, обійняв його, поплескав по плечу. – Я такий радий, що ти завітав.
– Вибач, що не заходжу частіше.
– Облиш! Чи я не розумію? Таня, мама, робота, а тут ще й я! До речі, як мама?
– Хворіє. Незабаром буде оформлятися на пенсію, гадаю, що почуватиметься краще, ніж на роботі з дітлахами.
– А як справи з Тетянкою? – поцікавився Геннадій, бо до цього часу Льоня не обмовився про неї жодним словом. Гена чекав, що друг сам розповість, але він чомусь мовчав. – Ще не розлюбила?
– А чи кохала? Це ще питання, – намагаючись говорити безтурботно, сказав Льоня. – Раніше здавалося, що у нас все по-справжньому, але останнім часом чи то охололи наші відносини, чи очі у мене відкрилися. Розумієш, Генику, вона постійно заводить розмови про гроші. Згоден, що матеріальне становище відіграє значну роль у нашому житті, але воно не може проходити червоною лінією у стосунках між закоханими.
– Можливо,