вистачає романтики?
– Не вистачає, – погодився Льоня, – все якось прісно та буденно. До речі, на кого ти так дивився у вікно?
– Ти, бува, не знаєш, чи Уля зустрічається з кимось? – замість відповіді спитав Гена.
– Здається, що ні.
– А в неї колись був хлопець?
– Такого на моїй пам’яті не було. А чому ти цікавишся?
– Та так. Сьогодні зрозумів, що я її зовсім не знаю. Тобто мені здавалося, що я про неї знав усе, але виявилося, що нічого не знаю про її особисте життя. Вона завжди поруч, тиха, розумна, але така замкнена у собі, що нікому з нас не дала зазирнути у свою душу.
– А хтось із нас намагався це зробити? Уля, зроби те, Уля, зроби се – вона безвідмовна, а ми всі бездушні сухарі. Вона – жінка, а ми забули про це, прийнявши у свою чоловічу команду. Що ми зробили для неї як для жінки? Купували в складчину подарунок на Восьме березня? Ми дарували їй парфуми, навіть не спитавши, чи вони їй потрібні? Чи подобаються такі? Ніхто з нас не поцікавився її смаками, бо всіх влаштовувала щира усмішка на її обличчі та вдячне «Дякую, мої друзі!».
– Ми – егоїсти, – додав Гена до промови друга. – Тупі самозакохані барани. А ти помічав, що вона доволі-таки приваблива?
– Якщо ти натякаєш, щоб я покинув Тетяну і звернув увагу на Улю, не вийде. Улянка – друг, а ось на тебе, як мені здається, вона іноді кидає далеко не дружні погляди, – зауважив Льоня.
– Не вигадуй, – всміхнувся Геннадій, – тобі здалося. Між нами не може нічого бути, бо Уля – наш друг.
– І все-таки вона не чоловік, а жінка, – зітхнув Льонька.
Розділ 12
Нарешті випала нагода зібратися разом родинам Овчаренків та Агафонових, щоб посидіти за пляшкою пива й потеревенити. Аліса прийшла з сином Іваном, але без чоловіка. Андрій був проти того, щоб родина займалася бізнесом, тому не пхав носа у торгові справи, працював охоронцем на стоянці й, коли мав вільний час, намагався побути наодинці. Звичайно, до компанії долучився Вадим, який, на відміну від Андрія, не хотів залишатися на самоті. Іван пішов до кімнати свого друга, а на столі швидко з’явилися пляшки з пивом і тарань. Велика родина Агафонових уже звикла до маленької кухні, яка була не більше п’яти з половиною квадратних метрів, але якимось чином тут поміщалися усі. На диво, тут разом з мешканцями знайшли своє достойне місце чимало каструль, пателень, тарілок, холодильник, запаси харчів ще й м’який «куточок» з невеликим столом. П’ятеро людей розсілися, й ніхто нікого не штовхнув, хіба що Аліса важко вмостила своє масивне тіло на табуретку збоку. По одному квадратному метру на людину, плюс меблі й усе начиння кухні – всім знайшлося місце.
Полилися неквапливі розмови. Звичайно, все звелося до політики, особлива увага – кримському референдуму.
– Я не вірю, що 96,77 відсотка проголосували в Криму за приєднання до Росії. Севастопольців 95,6 відсотка… – сказала Настя. – Ніколи аж стільки наших людей не ходило ні на які вибори. А тут така явка! Навіть смішно.
– А