є така формація – найнижча каста – «проли», – продовжував Сюр. – Ними легко керувати. Вони ні про що не думають, окрім жрачки, сексу та видовищ.
– І ти це кажеш про свого друга?
– Ну то й що? – здивувався Сюр. – Важливо, щоб кожен знав своє місце в житті і не випендрювався.
– А якщо завтра він пограбує твою матусю?…
– Не пограбує. Він її знає. І тебе тепер не пограбує, – спокійно сказав він.
– А якщо його впіймають?
– А він уже сидів. Двічі, – так само спокійно повідомив Сюр.
– Не лякай дівчинку, – сказав Марек. – І годі теревенити.
– Точно, бляха, втрачаємо, бляха, час… – сказав Бляха.
Я гадала, що зараз настане те, заради чого вони мене запросили.
Марек підвівся з-за столу.
Бляха та Рудий теж повідсували свої стільці.
Але всі троє попрямували до кухні.
– «Ширку» пішли варити, – поінформував мене Сюр.
– Що?
Він посміхався. Йому подобалось пояснювати ті речі, про які я не знала.
– Зараз побачиш…
Я знала, що цей світ існує…
…знала, що цей світ існує.
Теоретично знала. Але щоб ось так… ні сіло, ні впало побачити його зблизька…
Мені здавалось, що в цього світу немає обличчя – одна суцільна пляма.
Яку треба зчистити.
Або обходити десятою дорогою. Дивно, що саме сьогодні мені випало стикнутися з ним і зазирнути за обриси плями.
Я уявила, як здивується Вадим, якщо, скажімо, мене тут зґвалтують і вб'ють. Рано чи пізно стане відомо, що слухняна дівчинка, порядна дружина і чесна працівниця відвідувала притон (щоправда, не дуже схожий на класичний) і, можливо, була в ньому постійною гостею…
Я зареготала.
– Ти чого? – розгубився Сюр.
Як я могла йому пояснити? У цю мить я майже хотіла, щоб все так і відбулося!
Я уявила розпач і роздратування Вадима, здивування всіх, хто знав мене такою, якою я була. Оце буде сенсація! Єдина сенсація в моєму нудному і правильному житті.
– Готово! – крикнув із кухні Марек.
Сюр підморгнув мені і повів за собою на кухню…
Рудий тримав у руках столову ложку, Бляха набирав з неї мутну рідину в шприц.
– І що далі? – запитала я в Сюра.
– Нічого. Будемо культурно відпочивати. Ввечері підемо на дискотеку.
– І це все?
– А ти чого хотіла?
Дійсно, чого я хотіла? Якої такої пригоди?
– Хочеш спробувати? – запитав Бляха.
– Ні, – сказала я.
– А навіщо тоді ти сюди приперлась? – запитав Рудий, намотуючи якусь ганчірку вище ліктя.
Раптом мені стало нудно. Так нудно, хоч вий.
– Просто так… – сказала я. – А тепер я йду, бо мені нудно з вами.
Розумію, що це було не дуже чемно.
– Слухай, вкоти цій курці пару кубиків, щоб не була такою гордою, – сказав Рудий. – Завтра сама прибіжить… А я потримаю.
Він почав наближатися до мене.
Сюр реготав у кутку.
Марек дивився