Теє… Сопроводили сюди. Щоби часом чого не сталося дорогою.
– Заводьте, – Людвіг показав жестом Михайлині, щоб та йшла в іншу кімнату. Жінка послухалася, але навіть звідти бачила, як Людвіг подякував коротким кивком голови і, не сказавши ні слова, відтягнув сина у льодовню.
Служивий ще довго вибачався і кланявся. Михайлині аж оскома щелепу звела, так неприємно було від того підлабузництва.
Михайлина помітила, як опустилися від невидимого вантажу його плечі.
У Гречанах, селі біля Проскурова, хазяйнував такий собі поміщик Нахімов. Він був затятим противником вживання алкоголю і виставив на дорозі до села спеціальних вартових, які мали не пускати туди людей напідпитку. Чому і як Стефана занесло на той шлях – годі й гадати.
– Може, у військо його? – до трав’яної кімнати долинали звуки муштри солдат піхотного полку, що тепер був розташований зовсім поруч, на сусідній хлібній площі. Людвіг прислухався до офіцерських команд, які губилися у звуках чобіт, що ляскали по болоті.
– Краще тримай його біля себе, – підняла очі на чоловіка Михайлина. – Може, навчиться чого мудрого.
Людвіг задумався:
– Твоя правда. Здається, я знаю, що з ним робити.
Вже за кілька днів обидвоє чоловіків, пізно ввечері, одягшись у найкраще, що було вдома, вийшли з будинку. Повернулися над ранок. Куди ходили й навіщо – годі було й питати: Людвіг або віджартовувався, або сердився.
– Краще займайся домом, – сказав якось зопалу, коли походеньки повторилися й Міся наважилася про них спитати.
«Невже таки інша жінка?» – неприємно стиснулося серце у Михайлини.
З того часу Стефан змінився – його більше не бачили в гуртах, що були завсідниками сусідніх ресторанів чи простіших пивничок, хлопець з головою поринув у фінансові справи батькової аптеки та нерухомості, яку той встиг надбати за життя і тепер її винаймали у нього за гроші.
А Михайлина, затамувавши в серці образу за слова про те, що має займатися домом, взялася вчитися. Хіба даремно вона була кращою ученицею гімназії, втіхою батьків? Хіба не вона ночами сидить із трьома старшими дівчатами і допомагає їм зрозуміти науку? А тепер – дивитися за домом?
Із завзяттям гімназистки жінка взялася за фармацевтику і травництво. Читала книги, спостерігала, записувала. Мала Гелена з великою охотою ходила з мамою до кімнат, де виготовляли ліки, а особливо – до лабораторії, де відбувалися справжні дива: рідини у пляшках від змішування пінилися, змінювали колір, парували хмарами. Як живильну воду Михайлина ковтала «Лекції з фармакології» Дибковського і навіть вмовила чоловіка дозволити їй використовувати лабораторію для синтезу деяких речовин з лікарських рослин. Людвіг ставився до забаганки дружини поблажливо. Хіба він міг їй відмовити? Тим більше, що мала Гелена спостерігала за всім, що робила мама, з відкритим ротом.
А одного дня для Михайлини сталося справжнє диво: до їхньої аптеки, як до кращої у губернії, заїхав київський фармацевт, учень того ж Дибковського.
– Цікавитесь? –