що колія була попсована, та й вагони і паровоз були не в ліпшому стані.
Після деякої мовчанки знову заговорив один з робітників:
– Я думаю, чи вдасться нам наміняти хоч трохи хліба, бо я їздив кілька разів, і це дуже важко. Спекулянти понавозили на села безліч всякого добра, і селяни вередують.
– От Теодор не турбується, – сказав другий робітник. – Він знає, що він гарний та молодий, присватається до якої-небудь молодиці, от і наміняє.
– Які там молодиці, – сказав Теодор, – я живу сам з батьком, обидва працюємо, більше нікого в нас нема, годувати крім себе нікого. Якого ж біса я скавчатиму та нарікатиму! З голоду все одно не здохну.
Він підвівся й сів. Місяць потроху заходив за обрій, і з протилежного боку присмерки розривалися світлою денною смугою. Подував свіжій вітер, і Теодор силкувався, якомога більше, вдихнути його в свої легені. В якомусь з вагонів співали пісень, і вони чудернацько рвалися клекотом коліс, то знову лунали, ніби над самим вухом.
– У кого з вас, хлопці, є на селі знайомі? – запитав Теодор.
Відповіді не було. Очевидно їхали навмання, без усяких перспектив.
– Цікаво мені, – продовжував Теодор, – от коли б такого короля, що має трести й копальні, посадити на покрівлю вагона і примусити їхати по хліб, цікаво, чи поїхав би він чи ні?
На це знову ніхто не відповів, очевидно, потомлені, вони позасинали, і тепер кожному снився свій сон, але й у кожному сні, мабуть, було дуже багато загального, як було багато загального й у зовнішньому вигляді цих чотирьох робітників.
Тільки Теодор знову хотів прилягти, як почув, що потяг спиняється. Тормози зашкребли об колеса, вагон сильно хитнуло, і нарешті потяг став. Люди позіскакували з вагонів, і вночі серед полів чувся сильний галас, ніби то зупинилася табором дика орда татар або киргизів. Хтось вистрелив кілька разів у повітря, може, для того, щоб налякати невідомого ворога, а може просто зі сну. Постріли на мент заглушили галас, але потім він став ще дужчий.
Теодор теж зліз із покрівлі вагону на колію, щоб довідатись, в чому справа. Виявилося, що на паровозі помітили якийсь вогник на колії, але тепер нікого й нічого не могли розшукати.
Це була звичайна історія, і люди, як потурбовані мурашки, знову полізли на свої місця. Гай тим часом відкрив двері вагона, щоб перевірити, чи не заліз хто, чого доброго, та чи не повикидав дорогих речей.
Коли Теодор Гай вліз у вагон і запалив сірника, потяг так само несподівано рушив, як і перед тим зупинився. В цей же час до Теодора у вагон вскочила якась людина. Поки він роздивився, що це чужий, потяг уже йшов досить швидко. Щоб розглянути краще, хто це такий, Гай знову запалив сірника, але на цей раз діставши перед тим цигарку.
У мигтінні маленького вогника Теодор побачив перед собою рослу високу людину з довгим хижим обличчям, у селянському одягу. На перший погляд можна було сказати, що це сільський парубок, але, придивившись краще, можна було переконатися, що ця людина тільки удає себе за таку. Влізши до вагона, цей тип почував