свою платіжну спроможність. Хоча й про платіжну спроможність теж могли розміром розповісти, якщо порахувати, скільки штук карбованців або «керенок» може на одній царській троячці або навіть «катеринці» поміститися!
«А може, треба на роботу влаштуватися? – замислився тут Самсон, розуміючи, що грошей надовго не вистачить, і згадавши, як Надія про свою службу розповідала. – Адже вона службою не обтяжується, подобається їй бути корисною, а ще й зарплату державну отримувати! І картки на хліб по першій категорії, а не по третій!»
Захотілося Самсону з кимось із тих, хто до нової влади пристосувався, порадитися. Лікар Ватрухін для поради не підходив. Було зрозуміло, що він від усього нового ховається. З тих, із ким Самсон разом навчався, тільки Бабукін горів революцією, а не потягом до знань. Треба до нього на Столипінську сходити! Він, як людина, якій Самсон завжди в борг давав, давню дружбу згадає й допомогу надасть!
Окрилений своїм рішенням, Самсон поснідав вівсянкою з комірчини запасів, випив чаю, упаковка якого, куплена нещодавно за сто «керенських», своїми слонами кликала до Індії.
Як стемніло, зібрався він було на вихід, але тут прийшли два червоноармійці, яких комісар із нерозбірливим підписом визначив Самсону на постій.
– А я йти збирався, – пробурмотів він розгублено, коли вони зі стуком поставили свої гвинтівки в коридорі прикладами вниз.
– Та йдіть, ідіть! Нам то що! – махнув рукою високий.
– Ви ж, напевно, Федір? – припустив Самсон, згадавши імена на папірці.
– Нє, я Антон, а Федір – він! – Високий тицьнув пальцем на напарника.
Від їхніх знятих шинелей піднялася в коридорі хвиля нового пітного запаху.
– Ні, давайте я вам спочатку визначу місце, – запропонував Самсон, подумавши, що вони можуть самовільно його спальню зайняти.
– А чого нам визначати? Ми вже визначили! Будемо жити в кімнатці, у тій, де по стінах рахівниці висять! – сказав Антон. – Нам багато місця не треба, обмежувати вас не хочемо!
Самсон кивнув.
– Тоді я піду? – запитав.
– Ідіть-ідіть, ви ж тут господар! Тільки ключ залиште! А ми, якщо підемо куди, двері замикати не будемо! – додав низькорослий Федір.
У триповерховому будинку на Столипінській двері парадного були намертво зачинені, і ніхто на чемний стукіт Самсона не відгукувався. Тоді, розсердившись, затарабанив він по цих дверях обома кулаками. І подумав у цю мить, що саме так тарабанили в його двері червоноармійці, які тепер і кабінет батька займуть! Зупинився. Хотів було вже розвернутись, але тут двері лякливо прочинилися, і в отворі старече обличчя з таким же переляканим розкритим ротом з’явилося.
– Вам кого? – Голос старого тремтів високими нотками.
– Бабукіна Олександра.
– Олександр Валентинович на службі. Він буде близько сьомої!
– Так? – Самсон зрадів. – Тоді я його почекаю.
– Чекайте, звичайно! Ось там! – Із дверей висунулася рука й провела напрямок ліворуч. – На розі