Корона. Книга 1: Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)
Високість, барон Грінвіцький з Грінвіча, граф Меріонета й герцог Единбурзький, лицар Ордена Підв’язки – лейтенантом Філіпом Маунтбеттеном (у центрі). Вечірку зорганізував в найкращих морських традиціях його дядько лорд Луїс «Дікі» Маунтбеттен (другий праворуч із сигарою)
Слова про здатність Єлизавети жертвувати своїм комфортом для зручності інших означали, що приватний секретар, який служив Георгу V, Едуарду VIII і Георгу VI, не кажучи вже про королеву Марію та чарівну королеву Єлизавету, побачив в ній те, що гідно її вирізняло. Принцеса Єлизавета досягла повноліття. Вона була готова, а їй дуже потрібно було бути такою.
Георг VI повернувся з Південної Африки в жахливому стані, схуднувши на 17 кг. Внаслідок атеросклерозу йому так дошкуляли судоми ніг, що секретарі змушували його під час кабінетної роботи бити ногами об стіл для відновлення кровообігу. Та найяскравішим «симптомом» короля був складний характер – він вперто відмовлявся визнати, що нарешті настав час для його дочки вийти заміж за Філіпа.
Тим часом Єлизавета та Філіп ще більше закохувалися одне в одного, а отже, не могли приховувати свої почуття. На початку червня 1947-го Філіп написав своїй майбутній тещі виваженого листа, в якому визнавав, що відтермінування заручин до завершення південноафриканської мандрівки було правильним рішенням. Але тепер вони з принцесою мають бажання розпочати спільне життя. Проте вирішальним чинником стала позиція Єлизавети. Попри сумніви батьків, вона була цілковито впевнена у своєму виборі й ніскілечки не вагалася. І це було переконання дорослої людини, якій виповнився 21 рік.
Завжди слухняна дочка не відступала від свого рішення, тож батьки змирилися з неминучим. «Вона знає його з дванадцяти років, – писала все ще стурбована королева 7 липня 1947 року сестрі Мей, – дуже таємно (підкреслено чорним і червоним). Гадаю, вона справді йому подобається, і я молюсь про її щастя». Через кілька днів таємницю розкрили. «Король і королева з великою приємністю оголошують про заручини своєї улюбленої дочки принцеси Єлизавети з лейтенантом Філіпом Маунтбеттеном… на чий союз король із задоволенням дав свою згоду», – йшлося в заяві Букінгемського палацу.
«Вони обоє прийшли до мене після обіду й були такими щасливими, – написала розчулена королева Марія, яка подарувала онуці кілька сімейних прикрас. Мейбл Ерлі була вражена тим, якою зношеною була форма Філіпа – «звичайний вигляд після війни», коли всі британці однаково економили. «Він мені сподобався тим, що не придбав нового костюма з такої нагоди, як зробило б багато чоловіків, щоб справити враження».
Життя в повоєнній Британії було важким. Досі застосовувалися обмеження та нормування. На придбання одягу та їжі державні установи видавали купони, тривали роботи з відбудови зруйнованого. Тому до питання щодо масштабів майбутнього королівського весілля треба було підходити дуже зважено. Не вся нація одностайно раділа з принцесою Єлизаветою, були й ті, хто