Можливо, це був крокодил або велика риба. Крики мавп пронизували наскрізь весь навколишній простір, доповнюючи загальну звукову композицію, але миттєво затихали після величного реву хижаків. Цей рев змушував замовкати не тільки нічних мавп. Здавалося, що все живе завмирало і схилялося перед цими незаперечними господарями джунглів. Навіть птахи та комахи, попри свою незалежність, віддавали данину у вигляді урочистого мовчання, нехай на частку секунди, але все ж цього було достатньо, щоб відчути всю велич диких кішок.
Вдома перед сном Матвій іноді слухав аудіо записи звуків природи, супроводжуваних легкою музикою. Серед шуму дощу, дихання вітру, прибою океану і пташиних переспівів скромно розташувався трек «Мелодія нічних джунглів». Як же це відрізнялося від реальності. Начебто і звуки залишалися такі самі, але в них не було життя, не було тієї енергії, якою дихав весь довколишній простір. Тут же хотілося жити. Дихати на повні груди, відчуваючи єдність всього сущого.
Матвій прокинувся до сходу сонця. Свіжа нічна прохолода чудово відновлювала сили, і він зрозумів, що заснути більше не зможе. Щоб не розбудити Володимира, Матвій якомога тихіше виліз зі спального мішка і виповз з намету. Біля багаття сидів індіанець, охороняючи табір від можливих небезпек. У світлі вогнища Матвій зміг розглянути його обличчя. Довге чорне волосся молодої людини спадали на його плечі, підтверджуючи приналежність до корінного населення. Полум'я багаття символічно підкреслювало індіанські риси у вигляді прямого носа, червонуватої шкіри й характерного розрізу очей. Індіанець відмінно відчував себе в досить простому, якщо не сказати бідному одязі, проте погляд і струнка, трохи гордовита постать казали про те, що це не звичайний найманий провідник. Матвій безшумно підійшов і сів поруч.
– Доброї вам ночі, – привітав він індіанця пошепки, намагаючись не порушити сон жителів табору.
– І вам доброї ночі, сеньйор, – відповів Куідель. – Рано ви встали. До світанку ще двадцять хвилин.
– Відпочивати на природі для мене одне задоволення. Я добре виспався і хочу насолодитися красою світанку.
Індіанець пильно подивився на незнайомця чіпким поглядом.
– Сеньйор розповідає про речі, що недоступні багатьом мешканцям, які опиняються в наших краях, – за мить вимовив він. – Як вас звати?
– Мене звуть Матвій.
Індіанець задумався, немов щось згадуючи.
– Я ніколи не чув цього імені серед білих. Що воно значить?
Матвія трохи збентежило це питання, тому що він ніколи не цікавився значенням свого імені, розуміючи, що людині, яка сидить поруч, швидше за все здасться це як мінімум дивним.
«Потрібно заповнити цю прогалину», – подумав він, а вголос сказав:
– Відверто кажучи, я ніколи не цікавився, що означає моє ім'я, але Володимир встиг мені трохи розповісти про ваше.
– Ми отримуємо його не з народження, – кивнув Куідель. – Ім'я потрібно заслужити.
– Це я вже зрозумів, – погодився Матвій, – і хоча я не сумніваюся