Матвій і теж ополоснув себе холодною водою з умивальника.
– Саме так! – погодився Володимир. – Тому без зволікання беремося до роботи. Я думаю, що ти цілком можеш обійтися без мене. Оглядай і в разі чого звертайся, я завжди допоможу. Ми працюємо ось там, з північного боку, – і чоловік підняв руку, вказуючи напрямок.
– Добре, друже, дякую. А чим саме вам допомагає Куідель? Я сьогодні поспілкувався з ним, і мені здається, що він може бути мені корисним.
– Він є нашим провідником по джунглях. Власне, для цього ми його й найняли. Індіанець водить нас стежками, які знають тільки корінні мешканці.
– А можна мені піти з вами? Пора познайомитися з джунглями ближче, освоїтися, так би мовити, – посміхнувся Матвій.
– Я запитаю у начальника експедиції. Думаю, проблем не виникне, тим більше що може знадобитися фізична сила, яку ти, як я подивлюся, не розгубив із віком.
– Ти ж знаєш, я завжди радий допомогти, особливо на користь науки.
– Дуже добре, тоді приєднуйся до нас, коли відправиш свого шофера.
– Піду, розбуджу його, – кивнув Матвій і попрямував до намету.
Але будити водія не довелося. Він, як і Лінда, вже прокинувся і був готовий вирушати в дорогу. Поснідавши й привівши себе до ладу, Матвій і Лінда приєдналися до учасників експедиції, які готувалися до виступу в гущавину джунглів. Група поглиблювалася в ліс на чолі з Куіделем. Судячи з усього, серйозні хижаки, з якими вони не могли б впоратися, сюди не заходили, оскільки Куідель вів їх впевненою і твердою ходою. Несучи з собою важке обладнання, команда не могла швидко пересуватися, але в цьому не було особливої потреби, тому як за десять хвилин шляху вони зупинилися і стали розгортати свої робочі інструменти. Матвій вирішив провести цей день у фізичній праці, не думаючи про свої справи. Лінді теж знайшлася робота під силу. Чудово володіючи різними мовами, Матвій швидко освоївся і став своїм у групі. Лінда ж більше трималася Володимира, чому Матвій був радий, оскільки планував досліджувати джунглі більш глибоко і боявся брати її з собою. До вечора, втомлені, але задоволені, вони повернулися до табору і почали готувати на багатті вечерю.
– Тобі не здається, що в великих містах немає можливості відчути всю повноту життя, як тут, далеко від цивілізації, – запитав він подругу.
– Абсолютно не здається, – заперечила дівчина. – Скрізь можна проводити час з користю і задоволенням, тільки, напевно, не у всіх це виходить. Мені, наприклад, подобається і в місті, і тут. Головне, чим ти зайнятий і як проводиш час.
– Можливо, ти права, але тут почуття немов загострюються. Не знаю, як точніше висловитися.
– Та я зрозуміла тебе, не переживай. Кожному своє. Якщо ти відчуваєш себе на природі набагато краще, це ж чудово. Подивись, яке небо, які зірки! Хіба побачиш подібне в місті?
Матвій ліг на спину і подивився в непроглядні простори космосу:
– Я все більше переконуюся, що ми сильно заплуталися в нашому цивілізованому світі, все більше віддаляючись від істини, втрачаючи