безпорадним. Сильна спека і джунглі, ніби допомагали грифам переслідувати свою жертву: повалені дерева і гілки, що потрапляли під ноги, ліани, що звисали з дерев, слизькі камені порослі мохом, примушували його час від часу перестрибувати і ухилятися, а це істотно позначалося на швидкості. Птахи переслідували його вже більше години і не збиралися здаватися, або припиняти гонитву.
Ласий шматок людської плоті, який вони мали намір схопити, занадто вабив, і це не дозволяло їм залишити чужинця в спокої. Внутрішній голос Солара лише повторював, що він зобов'язаний вижити. Природа немов була союзником стерв'ятників. Від вологої, після злив землі, піднімалося випаровування, одурманюючи своїм запахом зелені. Піт юнака стікав струмками по відкритому лобі, потрапляв в очі, примушуючи його робити зайві рухи руками і іноді не помічати перешкоди.
Довге пряме чорне волосся, стягнуте на верхівці ремінцем, немов мокрий хвіст кобили, прилипло до голої спини.
Енергії ставало менше з кожною хвилиною. Мавр просувався вперед, незважаючи на жахливий біль в ногах від втоми. Тривале переслідування і спека давалися взнаки. Задихаючись, він намагався призупинитися, щоб вдихнути глибше, але ноги несли його далі. Солар біг дуже швидко, але дорога була підступна, він часто спотикався і падав, через що доводилося витрачати ще більше енергії. Непрохідні джунглі вичавлювали останні сили. Ці місця були агресивні до непроханих гостей.
Люті тварини, отруйні змії, павуки і комахи, густі зарості і корені дерев, що плуталися під ногами, це і багато іншого, як напасть, обрушилися на чужака, що прибув сюди.
Думка про те, як донести своєму хазяїну таємницю знайденого Монастиря мавр загнав чимдалі. Його розум був зайнятий небезпекою навкруги, як загнаний в кут звір, він намагався вибратися і зберегти своє життя. Та все ж, необережно нахилившись від занадто знахабнілого птаха, утікач не помітив порослий мохом камінь і, спіткнувшись покотився по невеликому схилу.
Що сталося далі, Солар так і не зрозумів: шипіння величезної змії і удар в руку. Зміїний укус судомою прокотився по руці від кисті до ліктя. Лежачи на боці, мавр побачив в метрі від себе величезну трикутну голову з розкритою шиплячою пащею, готову завдати нового удару. Дивно, але в його серце раптом оселилася спокійна безтурботність, викликана, чи то смертельною втомою, чи то отрутою.
Драма, що розгорнулася, не вислизнула від очей грифів, вони ніби подякували змію і почали опускатися над жертвою. Ляскаючи крилами, птахи обережно спускалися дедалі нижче, наздоганяючи хлопця, що знесилив. Не вперше їм доводиться відбирати здобич у інших мешканців джунглів. Це був закон сили, якому підкоряються всі в цих місцях.
Усвідомлення своєї приреченості, раптом викинуло в кров мавра потужну порцію адреналіну. Відкотившись на метр-два убік, під захист коріння дерева, що звисали з невеликого обриву, він ухилився від удара потужного дзьоба величезного птаха. Від змії це його не захистило б, але і вона сама зараз повинна була рятуватися від грифів. Вихопивши невеликий кинджал,