усіх згромаджених і за всією формою Юрко виголосив проти своєї дружини аж чотири позови: окремі – за кожний із документів й окремі – за готівку й віно. Щораз він урочисто стверджував, що довіряв їй ті речі «яко жоні своїй, котра була його жоною і є нею досі».
На кожен із позовів Білка відповідала через свого представника, стереотипно повторюючи: «Панове! Я не є його жоною, а була в нього у неволі. Він нічого не давав мені на збереження і я нічого від нього не брала…»
І так повторювалося чотири рази у тій самій формі і в тих самих виразах, аж зрештою Юрка запитали, чи має він іще щось сказати про свою дружину. «Не маю нічого до повідомлення», – відказав він.
Відтак згромаджене товариство визнало, що справа ця є передовсім духовною, подружньою. Згідно з таким присудом обидві сторони відіслали правуватися перед духовним судом, а як їх розсудять, то чотирма тижнями пізніше мають знову стати перед міським судом.
Тоді Юрко разом із Білкою подався по розлучення до Атаназія, владики Перемиського, і Якима, Галицького митрополита. Обидва достойники східної церкви дуже глибоко перейнялися тим, чи є Білка дружиною, а чи тільки невільницею Юрка, бо наказали заплатити собі за присуд аж 30ривень. Понад те, на їхню думку, можна було цілком легко розірвати цей подружній стосунок через розлучення, якщо Білка заплатить ще й Юркові (вочевидь, задля розради) 36 гривень, а називатиметься це «divorcionales alias rospustu».
З «розпустом» у руках Юрко знову погнав до міського суду, але той через загрозу війни з татарами не мав часу займатися його справою. Сам воєвода Петро Одровонж визнав, що для вирішення суперечки доведеться вислухати думку багатьох панів і достойників, а що вони тепер вирушають на війну, то допіру через три тижні після повернення з виправи процес має початися знову. Тим часом нехай Білка заплатить Юркові згадувані 36 гривень.
Якщо Юрко трохи й турбувався, чи отримає свою винагороду за розірвання подружніх уз, то цілком заспокоївся, коли за Білку вступився вірменин Бернард, лікар і власник лазні на Краківськім передмісті. Цей муж присягнув, що заплатить Юркові 36 гривень або ж віддасть йому свій гідропатичний заклад. До таких крайнощів однак не дійшло. І шляхетному Юркові з Мальчиць не судилося осісти на золотодайній лазні. Адже Бернард знайшов кошти і впродовж одного тижня задовольнив усі Юркові претензії.
Тим часом хитра вірменка думала, яким би чином обкрутити колишнього чоловіка довкола пальця. Воєнна завірюха і смерть Петра Одровонжа дарувала їй прекрасну нагоду для цього. Адже син і спадкоємець Петра, Андрій Одровонж заповівся, що розв'яже суперечку між подружжям через тиждень по поверненні з похорону батька у Кракові. За відсутности Юрка Білка зі своїм заступником-підстаростою добряче помізкували і таки вигадали, як заочно відкинути всі претензії останнього.
Юрка взяв жаль. Однак даремно сіпався він на суді, волаючи, що небіжчик воєвода, Петро Одровонж, усно «призначив йому рік» і переніс розправу на пізніший термін.