була куплена не за 6 кіп, а лише за копу – коли ще була дитиною.
Нам невідомо, які були домашні стосунки між Юрком і Білкою, важко й збагнути суть судової суперечки між цим сумнівним подружжям. Досить і того, що з юридичного боку Білці було, знати, куди вигідніше виступати в ролі невільниці, тоді як Юркові розходилося в тому, щоби суд визнав її за законну дружину. Адже саме такий присуд дозволяв йому в подальшому вимагати від Білки повернення якогось документа на долю в його майні, котрий він оцінював у п'ятсот гривень, ще якогось привілею на ведення прикордонних спорів вартістю у сто гривень, ста марок готівкою і, зрештою, віна, що складалося з ковдри, хутра, подушок та інших речей загальною вартістю сто гривень. Білка ж, принаймні на її думку, взагалі не була зобов'язана повертати всі ці речі, якби виявилося, що вона була тільки рабинею Юрка з Мальчиць.
Заки подружній конфлікт між Юрком і Білкою вилився у вищезгадані вісімсот гривень судової претензії, він мусив достатньо довго визрівати в самих Мальчицях. Акти міста Львова, з яких ми почерпнули цю історію, не подають безпосередніх відомостей про це, проте дозволяють зазирнути до казана, в якому варилася подружня чвара між затятим русином і хитрою вірменкою.
На луках, ставках, пасовиськах і ріллі підльвівських Мальчиць сиділи з давніх-давен троє братів, шляхта східного обряду: Юрко, Гринь і Федорко. їм була притаманна непогамовна запеклість старого руського боярства; нестримна гарячність, ґвалт, наїзд, грабунок були їх насущним хлібом. Мила родина постійно чубилася й між собою, і то в розмаїтих комбінаціях: то Юрко з Федорком, то Гринь із Юрком і Федорком, або ж усі троє з сусідами. Були вони хрестом Господнім для такого собі Длута, солтиса із сусіднього Поріччя. І навіть сам львівський архиепископ Ян Жешовський регулярно вносив на них скарги за ґвалт, за переорання ґрунтів, за скалічення своєї челяді тощо. Юрко мав навіть цілу банду «таких же добрих, як сам» і на їх чолі гнобив як нещасного солтиса, так і ґрунти архиепископа, як свого кревного брата Федорка, так і якусь дівицю Анну з Каміньполя. В тієї останньої Юрко відібрав корову і присягав потім, що не має й гадки про жодну корову. Попри те міський суд наказав йому повернути ту корову впродовж тижня. За іншим разом він відповідав за рибу, яку виловив із Федоркового ставу ятером і врешті за наїзд на чужу ріллю й за те, що забрав чуже рухоме майно до свого будинку на львівськім передмісті. У цьому будинку як сам Юрко, так і його банда: Гринь, Зан, Семен і Марек – чулися у безпеці перед помстою сусідів.
1442 року Юрко напав на свого брата Федорка разом зі Стефаном Мельником, Яном Лучником і львівськім вірменином Григором Чорним… Спір був нецікавий, ґвалт цілком посполитий, але нас цікавить те, що Юрко припустився його на спілку з вірменином Григором, батьком прекрасної Білки, і що саме на цьому ґрунті зародилося кохання і щось на кшталт подружніх стосунків між Юрком і прекрасною вірменкою.
Отой Григор Чорний, вірменин з львівського передмістя, ймовірно, прибув до Мальчиць з питання рибного