а хрускіт мелодійний, колоратурний.
– Усе, нібито стихло, – він зупинявся, напружуючи слух. Потім знову обережно робив крок і знову завмирав. – Ні, хрустить, хрустить…
«Отже, так – треба стабілізувати його сон і апетит. Спробувати перефокусувати інтереси хворого на інші об’єкти крім правого коліна», – намічав я лінію його лікування.
Зрозуміло, Іван звернувся до психіатричної клініки не для того, щоб його переконали в тому, ніби його коліно зовсім не болить або ж болить не так, як йому здається. Зовсім ні. Причина в нього була конкретна: Іванові був потрібен лист для суду, що, мовляв, унаслідок отриманих на будівництві травм він страждає на важку депресію.
І тут ми разом із Іваном опускаємося з першої, найвищої сходини і під хрускіт його нещасного коліна перевалюємося на сходину нижче, де Іван привідкривається для нас не просто як безневинний міський божевільний, а як соціально небезпечний тип.
ХХХ
Моя супервайзерка Сандра. Кілька слів про неї. Вона була досить привабливою і розумною. Жила в Лонг-Айленді, була заміжня вдруге, мала дорослу доньку та пасинка.
Раз на тиждень вона вислуховувала мої звіти про проведені сесії з пацієнтами й ми разом розбирали їхні справи.
– … Не знаю чому, але ваш Іван викликає в мене серйозну стурбованість. По-перше, він належить до так званої групи ризику: самотній білий чоловік, вік – за п’ятдесят, зловживає алкоголем. Два роки тому він чомусь лежав у психлікарні. Додайте до цього історію з його рідним братом, який, якщо не помиляюся, застрелився.
– Так, місіс Сандро, ви праві. За словами Івана, його брат був офіцером, був на війні в Ipaку і там його контузило. Повернувшись додому, він почав пити і застрелився, цілком імовірно, в стані білої гарячки.
Вона на мить заплющила очі:
– Щось з вашим Іваном не так. Лише б він услід за братом не надумав накласти на себе руки. Не забувайте: суїцидність має спадкові корені! Моя інтуїція підказує, що з Іваном потрібно працювати дуже обережно.
– О’кей, місіс Сандро, буду обережним. Однак насмілюсь заперечити – Іван абсолютно холодний чоловік, я б відніс його до класу земноводних, він щось на зразок ящірки чи тритона. Щоб накласти на себе руки, потрібні сильні емоції, пристрасті, ідеї. Іван же, пробачте, ні риба, ні м’ясо. Йому від нас потрібні лише листи для адвокатів. Знаєте, скільки в нього позовів у міських судах?! П’ять! – Я підняв руку з розчепіреними пальцями і, перераховуючи, загинав кожен палець. – Два позови щодо травм на будівництві: він звинувачує будівельні компанії, де працював, що вони нехтують правилами безпеки. Далі: позов до автомобільної аварії – не сумніваюся, що цю аварію він підлаштував. Ще позов проти міської влади – через те, що він впав на ескалаторі в метро, мабуть, був п’яний. І один позов до супермаркета: він купив там несвіжий йогурт і отруївся ним, що у результаті нібито призвело до видалення апендикса. Він – вимагач і симулянт, ось