край столу, вловив палкий погляд у відповідь.
– Але ж вони там такі нещасні, в тому Вайтчепелі, – не здавалася леді Еґата.
– Я можу співчувати будь-чому, крім страждання, – знизав плечима лорд Генрі. – Цьому я вже не можу співчувати. Горе – це щось бридке й відразливе, воно занадто гнітить нас. Модне тепер співчування болеві – страшенно хвороблива річ. Яскраві барви, краса, радість життя – ось що має викликати симпатії людини. А життєві виразки – чим менше про них говориться, тим краще.
– І все-таки Іст-Енд – дуже важлива проблема, – глибокодумно киваючи головою, промовив сер Томас.
– Ви маєте рацію, – погодився молодий лорд. – Але це проблема рабства, а ми намагаємось розв’язати її, звеселяючи рабів.
Політик запитливо подивився на нього.
– Тоді які ж зміни ви пропонуєте?
Лорд Генрі засміявся.
– Я не бажаю змінювати в Англії нічого, крім погоди. Мене цілком задовольняє філософське споглядання. Але дев’ятнадцяте століття збанкрутувало через надужиток співчуттів. Тому моя рада була б удатися до науки, щоб вона випростала нас. Емоції добрі тим, що зводять людей на манівці, а наука – тим, що не знає емоцій.
– Проте на нас лежить така велика відповідальність, – несміливо докинула місіс Ванделер.
– Страшенно велика, – підтвердила леді Еґата.
Лорд Генрі поглянув на містера Ерскіна.
– Людство сприймає себе надто серйозно – це його первородний гріх. Якби печерна людина вміла сміятись, історія виглядала б зовсім інакше.
– Ваші слова дуже втішили мене, – прощебетала герцогиня. – Заходячи до нашої дорогої тітоньки, я завжди почуваюсь наче винною в чомусь, бо мене аніскільки не цікавить Іст-Енд. Тепер я зможу дивитись їй у вічі і не червоніти.
– Червоніти – це жінкам дуже до лиця, герцогине, – зауважив лорд Генрі.
– Тільки молодим, – відповіла вона. – А коли червоніє така стара жінка, як я, це дуже погана прикмета. Любий лорде Генрі, порадили б ви мені, як знову стати молодою!
Лорд Генрі подумав хвилину.
– Ви можете пригадати, герцогине, яку-небудь велику свою помилку, ще ззамолоду? – спитав він, дивлячись на неї через стіл.
– О, і не одну, на жаль!
– Тоді вчиніть їх усі знову, – поважно сказав лорд Генрі. – Повернути власну молодість – значить просто повторити свої нерозважні вчинки, та й годі.
– Це захоплива теорія! – вигукнула герцогиня. – Я неодмінно скористаюся з неї.
– Це небезпечна теорія! – почулося крізь стулені уста сера Томаса.
Леді Еґата лише похитала головою, але не стрималась від усміху. Містер Ерскін мовчки наслухався.
– Так, – вів далі лорд Генрі, – це одна з великих таїн життя. Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом, і надто пізно спохоплюється, що тільки за єдиним людина ніколи не жалкує – за власними помилками й дивацтвами.
Круг столу розлігся сміх.
А лорд Генрі дав волю