зразу не вгадаєш, у чому вона полягає.
– Як ви вважаєте, може, він чув їхні голоси, тому і змінив кабінет? – запитала Братт, вивчаючи карту Норвегії на стіні.
Скарре обвів поглядом населені пункти Естланна, звідки за останню чверть сторіччя, починаючи з 1980 року, зникали люди. Посміхнувся, але не відповів. Талія у неї тонка, спина пряма… Він знав, що вона відчуває, як він її роздивляється.
– А як узагалі… – не почувши відповіді, продовжила вона.
– Чому ви цим цікавитеся?
– Новим шефом завжди цікавляться.
Тут вона мала рацію. Ось тільки він сам ніколи про Харрі Холе не думав як про начальника. Той, звісно, давав їм якісь завдання та очолював розслідування, але єдине, чого він, власне, вимагав від співробітників, – не йти зі служби раніше за нього.
– Вам, мабуть, відомо, що за ним тягнеться кепська слава, – обережно почав Скарре.
Вона знизала плечима:
– Якщо ви про пияцтво – я чула. І що він писав доповідні на колег. Що дехто з начальників мріє, аби його потурили, але попередній комісар прикрив його своєю могутньою спиною.
– Його звали Б’ярне Мьоллер, – зауважив Скарре і подивився на карту, де колом було обведено Берген. Саме там востаннє бачили Мьоллера. Перед самісіньким зникненням.
– Ще я чула, що місцевим співробітникам не дуже подобається, що телебачення зробило з нього мало не зірку.
Скарре закусив нижню губу.
– Він з біса вправний слідчий. Це для мене головне.
– А вам він подобається? – Братт, нарешті, обернулася і втупилася поглядом упритул.
Скарре посміхнувся:
– Подобається – не подобається, це таке… – Він відсунувся разом із кріслом, поклавши ноги на стіл, потягнувся, спроквола позіхнув. – А чого ви засиділися так допізна?
Це була лише спроба змінити тему. Врешті-решт, вона нижче від нього за рангом, до того ж іще й новачок.
Катрина Братт у відповідь тільки посміхнулася, наче він сказав щось кумедне, вийшла в двері, та й квит.
Пішла. От і добре. Скарре вилаявся, сів зручніше і ввімкнув комп’ютер.
Харрі прокинувся й деякий час лежав на спині, видивляючись у стелю. Скільки він спав? Повернувся до тумбочки, поглянув на будильник. За чверть четверта. Вечеря була суцільною мукою. Він дивився на губи Ракелі, а вона говорила, пила вино, їла м’ясо та роз’ятрювала його розповідями про те, що вони з Матіасом думають провести рік або два в Ботсвані, де уряд оголосив війну СНІДу, що там не вистачає лікарів. Вона запитала, чи зустрів він когось. Він сказав: атож, зустрів. Друзів дитинства: Ейстейна та Валянка. Перший був алкоголіком, таксистом та комп’ютерним фанатом. Другий – алкоголіком та гравцем, який напевне став би чемпіоном світу з покеру, коли б тільки вмів утримувати спокійний вираз обличчя так само добре, як умів читати по обличчях своїх суперників. Харрі завів було історію про великий програш Валянка у Лас-Вегасі, але згадав, що розповідав її раніше. До того ж усе це було не так. Ні з ким він не зустрічався.
На сусідньому столику офіціант розливав