несподівано зустрілися…
Місто лежало в чаші гір, їхні круті краї високо здіймалися майже колом, і тільки з боку фіорду залишалися якісь – досить слабкі – позиції для відступального маневру. Геологи стверджують, що Осло збудоване в кратері згаслого вулкана. І такими вечорами, як сьогодні, Харрі уявляв собі, що вогні міста – це дірки у земній корі, крізь які просвічує бурхлива лава. Дивлячись на район Хольменколлен, що світився білим розсипом на дальньому схилі напроти міста, він намагався вгадати, де знаходиться будинок Ракелі.
Він подумав про лист. І про телефонну розмову зі Скарре, який повідомив про сигнал мобільного Бірти Беккер. Серце стукотіло вже повільніше, нагнітало кров та надсилало до мозку заспокійливі сигнали: життя триває. Точнісінько як ото мобільний телефон надсилає сигнали станції. Мозок, подумав Харрі, сигнал, лист. Дурна думка. Якого дідька він тримає це все в голові? Якого дідька він тут сидить і гадає, скільки часу в нього забере, щоб добігти до машини, а потім дістатися до Хаффа та перевірити, хто з них насправді дурень?
Ракель стояла на кухні біля вікна й дивилася на дерева, що заступали сусідські вікна. Вона якось виступила у місцевій раді з пропозицією зрубати два-три дерева, щоб стало трохи більше світла, але, наштовхнувшись на мовчазну незгоду, більше ніколи про це не заводила мову. Ялинове гілля приховувало все і всіх, і саме це цінувалося жителями району Хольменколлен. Сніг усе падав та падав на місто, на пагорб, що ним обережно прокрадалися одне за одним «вольво» та «БМВ», повертаючись додому, до гаражних воріт з електроприводом, до гарячої вечері, приготованої доглянутими дружинами (тренажерний зал, річна академвідпустка, нечасті консультації практикантів).
Навіть крізь солідні поверхові перекриття вілли, успадкованої нею від батька, Ракель чула музику, що звучала в Олега в кімнаті. «Led Zeppelin», «The Who». От коли їй самій було дванадцять, серед її однолітків вважалося неприпустимим слухати таку стару музику: цю музику любили ще їхні батьки. Але Олег отримав платівки від Харрі і став відданим прихильником рок-ідолів сімдесятих.
Ракель згадала, як же схуднув Харрі. Просто висох. Зовсім як пам’ять про нього. Щось майже страхітливе ввижалося їй у тому, як пам’ять про людину, з якою вона була така близька, блякне та щезає. А може, це тому, що коли роман закінчується, усі його перипетії починають здаватися сном. А сон… Сон – не більше ніж породження нашої фантазії, його майже миттєво забуваєш. Ось, напевне, чому зустріч з Харрі так вразила Ракель. Обійняти, вдихнути його запах, почути його голос не з слухавки, а з його губ, таких м’яких при усій твердості його обличчя, на якому проступили нові зморшки… Зазирнути в його блакитні очі, які то блищать, то згасають, коли він говорить… Усе, як раніше.
Але водночас вона була рада, що вже перегорнула цю сторінку. Що не з цим чоловіком їй судилося розділити своє майбутнє, що він уже ніколи не зможе вторгнутися своїм божевільним життям до їхнього з Олегом існування.
Тепер