дитина, яка отримала вхідний квиток на шоколадну фабрику.
Двері відчинилися, Матіас стояв на порозі, і вона вже була в його обіймах. Їй подобався навіть запах його пальта. Щокою вона притулилася до холодної тканини, що смачно пахла, а тілом пробігло звичне тепло.
– Що таке? – посміхнувся він їй у волосся.
– Я так на тебе чекала! – прошепотіла Ракель.
Він заплющив очі, і так вони постояли ще мить.
Вона випустила його з обіймів і поглянула на усміхнене обличчя. Красень. Вродливіший за Харрі.
Звільнившись, Матіас розстебнув пальто, повісив його та пішов мити руки. Він завжди спершу мив руки, коли повертався з анатомічного театру, де під час лекції проводив маніпуляції з трупами. Харрі теж завжди мив руки після повернення з розслідування вбивства.
Матіас відчинив нижню шафку, висипав до раковини картоплю з відерця й увімкнув воду.
– Як минув день у тебе, люба?
Ракель подумала, що більшість чоловіків не захотіли б розпитувати, як минув її учорашній вечір, адже вона зустрічалася з Харрі, й Матіасу про це було відомо. І це їй теж у ньому подобалося. Вона взялася розповідати, дивлячись у вікно. Її погляд ковзнув по ялинах і спрямувався туди, де тільки-тільки почали засвічуватися вогні міста. Харрі зараз десь там. У безнадійній гонитві за тим, кого так і не вдавалося – і ніколи не вдасться – схопити. Їй стало його шкода. Залишилося тільки співчуття. Хоча ввечері промайнуло щось між ними: тоді вони зчепилися поглядами і ніяк не могли відпустити одне одного. Це було – наче удар електричним струмом, але так само швидко й скінчилося. Зовсім. Магія зникла. І це сталося з її волі.
Вона стала позаду Матіаса, обійняла, притислася до його широкої спини.
Вона відчувала, як під сорочкою ходять його м’язи – він чистив картоплю і кидав її до каструлі.
– Мабуть, сюди влізе ще кілька, – припустив він.
Ракель помітила якийсь порух біля кухонних дверей і озирнулася. Там стояв Олег і дивився на них.
– Принеси, будь ласка, з підвалу ще картоплі, – попросила вона.
Темні очі Олега потемніли ще більше. Він стояв не рухаючись.
Матіас повернувся до нього:
– Я сам можу сходити. – Він узяв порожнє відерце для картоплі.
– Ні, – промовив Олег і зробив невеликий крок. – Я сходжу.
Узяв у Матіаса відерце і вийшов за двері.
– Що з ним? – спитав Матіас.
– Він просто трохи боїться темряви, – зітхнула Ракель.
– Це я зрозумів, але чому він таки пішов туди?
– Бо Харрі казав, що треба зуміти перемогти свій страх. – Вона похитала головою. – Коли Харрі жив тут, він щоразу посилав до підвалу Олега.
Матіас наморщив чоло.
– Харрі зовсім не дитячий психолог, – сумно посміхнулася Ракель. – А Олег слухався тільки Харрі, не мене. З іншого боку, у підвалі ж нема ніяких чудовиськ.
Матіас повернув ручку під конфоркою й тихо промовив:
– А