Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи
пішли.
Наїлися вони винограду й вертаються, а лисичка й піймалася у сильце.
– Гей, – каже, – їжачку-братчику, рятуй!
– Ой, ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; а ж ти мені казала, що навчена.
– Ой, – каже, – я уже зі страху забула геть усе.
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити.
– Нічого, – каже, – не роби, лиш як господар прийде, то ти зробися неживою – опусти голову, ноги, наче мертва, і, може, ця штука удасться.
А тут і господар. Став над лисицею і каже:
– От, – каже, – шкода, що я не був чотири дні у саду, аж лисиця засмерділась.
Узявся одною рукою за ніс; а другою вхопив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
А лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому.
Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору й знов кличе його у товаристві у виноград.
– Невже ти забула, що з тобою було?
– Ходи, ходи.
От наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а тут їжак упав у сильце.
– Агов, – каже, – сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.
– А що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічого!
Та й іде геть.
– Рятуй, бійся Бога!
А лисичка й не чує. Але їжак заплакав:
– Сестричко! Дуже ми жили файно, ходи хоч розпрощайся зо мною.
Вернулася лисичка, та й обнялися обоє.
– Ой, – каже їжак, – поцілуймося, бо знаєш, що мені смерть зараз.
І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїм голосом так, що учув господар та й прибіг до саду. Є здобич! Узяв він хутко лисицю, убив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад.
І від того часу він дуже їжаків шанував, бо мав од них користь.
? Поясни значення слова файно.
? Хто з тварин повівся в небезпеці як друг?
? Чим корисні їжаки в саду?
Чапля, черепаха та рак
Десь-не-десь та колись давно жила-була коло однієї річки чапля. Усім відомо, що кожна чапля живе біля річки чи болота, бо вона звідтіль годується: ловить рибку, жаб та всяку водяну тварину, – та тим і живе на світі. Так і оця чапля жила собі коло річки. Довгенько вона уже тут жила, ловила з річки рибу й тим годувалася.
От як прожила вона уже скільки-то років, так зробилась дуже стара й уже не здужала сама й риби піймати. А їсти все-таки щодня хочеться. Думала-гадала вона, як своєму горю пособить, та так нічого й не придумала.
На її щастя, прийшла до неї одного разу в гості стара черепаха, що жила у тій річці. А черепаха та колись давненько в неї кумувала, так ото, було, й ходить стару чаплю провідати. Прийшла до чаплі черепаха, сіли вони під кущиком комишу та й сидять, гостюють. Стала чапля жалітися черепасі на свою старість та гірке життя, а черепаха й каже:
– Треба вам, кумасю, пособить у вашому горі! У річці риби наплодилось так багато, що вже стає тісно, і через те й мені життя плохеньке. Я надумала ось яку штуку: як повернусь