гординю від невизнання його заслуг у захисті Речі Посполитої. На військовій раді вибрали найзручніше місце для захисту Збаража, де стояла міцна фортеця, а саме місто з трьох боків було оточене водою…
Переяславські випробування
Іван Яровий ніс повинність до темної ночі, та, коли приходив до своєї хати, мав за те велику винагороду. Тільки почується тупіт Гнідка, Марія напівроздягненою випурхувала надвір і ще до порога стрічала свого мужа. Іван поважно змітав сніг з чобіт і квапливо заходив у сіни, де вже обіймав Марію. Пропустивши її до господи, лагідно дорікав:
– Рідненька, не гасай роздягненою… Боронь Боже, застудиш нашого малого!
Та вона на це не зважала. Хутенько допомагала йому скинути кожух і, підвісивши його на сволоку, бралася стягувати чоботи та ставила сушитися ближче до печі, що пашіла жаром. Бували дні, коли Іван являвся пізно, весь забрьоханий багнюкою. Вони вдвох спочатку приводили до ладу Гнідка, а тоді вже доходила черга й до чоловіка. Срібко, що весь час був у затишній стайні, зі співчуттям поглядав у бік верхового Іванового коня Гнідка та самого господаря.
Інколи Марія прокидалася вночі від якогось бурмотіння Івана польською мовою і тоді занепокоєно клала долоню на чоло, вивіряючи, а чи не гарячка дістала її милого. Якось уранці Марія запитала:
– Козаче мій, а звідки ти знаєш мову поляків, що ночами почав по-їхньому щось плести?..
Іван здивовано подивився на неї і зі сміхом відповів:
– Збираюся до Кракова за гостинцями для вас з малюком. Треба ж торг вести з панами ляхами.
Весело посміялися, а через декілька днів Іван сам попрохав Марію говорити з ним польською:
– Будемо вдома розмовляти по-ляському, люба моя. Ти ж наймитувала у Рудьковських, тож виправиш мої викрутаси.
З цього дня вони вправлялися у польській мові, і коли в Івана вже досить добре почало виходити, Марія запитала:
– Я тебе повчаю-повчаю, а ти ще й про манери панські випитуєш…. Чи не зібрався ти часом до якоїсь паняночки чкурнути?
Проте після Іванових любощів сумніви її танули, бо в кожному його русі, поцілунку, пестощах відчувалося палке кохання до неї і до майбутнього маляти.
Зимові вечори були довгими, тож у них був час розповідати одне одному про життя до їхньої зустрічі. Марія жахалася від розповідей чоловіка про його життя в пониззі Дніпра, поряд з татарськими улусами. Коли чула про небезпеки, які настигали її милого, тремтяче притулялася до нього і благала почекати, доки пройде незбагненний страх. Тоді Іван прохав її розповісти про свої пригоди та про життя польських панів і уважно слухав, дивуючись від почутого про панські забаганки та дивні звичаї. Він прохав пригадати, які пани жили поряд з Рудьковськими, розповісти про їхні маєтки та про дітей. Коли дізнавався, що в деяких панів тільки виїзних карет було по декілька, то щиро