втiлення витонченостi та довершеностi.
Я нiколи не бачила свого чоловiка за важкою фiзичною роботою. А може, правдива причина розчарування в шлюбi ховалася в цiй втраченiй можливостi – бачити те, як твiй чоловiк, мужчина, самець, рубає дрова, гемблює дошки, цвях у стiну забиває, вiдкриваючи жiночому погляду досконалий рельєф на спинi…
– Не рухайте тут нiчого! – почулося з хати. – Уже до школи спiзнюєтеся. Бiгом звiдси!
Я встигла побачити в дитячих руках свою коробку з флосами та щiтку для язика. Вони розглядали незрозумiлi забавки у ваннiй кiмнатцi, хихочучи та видираючи одна в одної з рук. Ми ще встигли пореготати над моєю короткою iмпровiзованою виставою – показала їм пантомiму про чищення зубiв. Ванна, до речi, лише так називалася. Митися тут було незручно, i це єдине, що менi на третiй день уже почало дошкуляти…
На пiвдня засiли з Марiєю за старовинним ткацьким верстатом, за яким ще її бабуся працювала. Вiд тривалого багаторiчного тупцювання майстринi пiдлога перед верстатом була витерта до заглиблень. Марiя показала, як дiє давня конструкція, – килимова дорiжка трохи виросла пiд її вправними рухами. Я намагалася повторити, пригадуючи заняття в iнститутi декоративно-ужиткового мистецтва, проте в мене погано виходило.
Показала менi свої роботи – я очам не повiрила. Близько двох десяткiв гобеленiв, кожен з яких – маленький шедевр.
– Марiє, ти ж на золотi сидиш!..
Смiється у вiдповiдь. Не продає, бо шкода. Цi – найулюбленiшi. Але приблизно два гобелени на мiсяць вiддає на реалiзацiю мiсцевому бiзнесмену. Енергiйний хлопець їздить курортними мiстечками i там, бiля бюветiв, пропонує приїжджим вироби народних умільців: килимки, вовнянi шкарпетки, овечi камiзельки, дерев’янi кульковi ручки, ложки, сiльнички, рiзьбленi тарелi…
Свої роботи, простi, лаконiчнi, досконалi за добором кольорiв, Марiя робила без попереднiх ескiзiв, використовуючи нитки, пофарбованi цибулинням, чорницями, вiдварами трав… Кожен гобелен – у єдиному екземплярi.
Єдине, чого їм бракувало, – вiдповiдної оправи.
У мене виникла iдея. Я принесла з двору галузки, якi залишилися вiд грубих вишневих гiлляк, що порубав зранку Петро. Приклала до країв одного з килимочкiв – у рамцi з нерiвних гiлочок з червонуватим вiдтiнком вiн виглядав досконало. Але як цi гiлки закрiпити?
– Я знаю як, – сказала Марiя, хоч я й слова не вимовила. – Зараз…
Понишпоривши в сусiднiй кiмнатi, вона всилила грубу вовняну нитку в голку з великим вушком, прошила краї килимка, обертаючи нитку навколо вишневої гiлки. У чотири руки швидко одягнули килимок у рамку, зв’язавши кутики зустрiчних патичкiв такою ж ниткою та залишаючи краї дерева виступати хрестом над мiсцем стику. Натягнутий гобелен опинився посеред рамки на плетивi сiрих ниток.
У салонi декорiв Пiтерського передмiстя на таку красу можна ставити смiливу цiну, з розмахом. Знайшовся б грошовитий покупець, який сповiдує принципи екожиття, має алергiю на євроремонти i платить за хробачливi яблука бiльше, нiж за пiдозрiло гарнi, у парафiновiй плiвцi…
Треба лише знати, куди Марiйчинi шедеври запропонувати.
…Пiсля