торта… Коли в коробцi залишився один еклер, Марiя зробила логiчний висновок – не везти ж одне тiстечко у такiй довгiй коробцi! I ми з’їли еклер.
…Засиналося менi в Марiйчинiй хатi напрочуд солодко, незважаючи на переповнений шлунок. Не заважали новi запахи та звуки, не лякало нiчне шурхотiння чи то гiлок знадвору… чи то мишей у стiнi… чи то пам’ять нагадала про нiжне торохкотiння макового насiння в сухих стиглих сховках.
…Сiльськi маракаси в дитячих руках: ших-ших-ших-ших… Перш нiж пробити щiлинку й витрусити смакоту на долоню, пiдносили їх до вуха, слухали музику колишнiх квiтiв. Важко було повiрити, що цi сухi пуделка на прямих патичках були на початку лiта серцевиною нiжних пелюсток. Червонi та рожевi квiти гойдалися на тонких волохатих нiжках… та й облiтали, оголивши зеленi коробочки. Вони зрiли й сохли, мiняючи колiр та форму, аж поки не перетворювалися на подобу грецьких горiхiв з тонкими нерiвними стiнками та коронкою на макiвцi. А всерединi з тишi народжувалася музика: ших-ших-ших-ших…
Розбудив пiвень пiд вiкном. Розкiшний когут у зелено-червоному пiр’ї заспiвав на повну горлянку, але закiнчити музичну фразу бiдоласi не вдалося. Петро шугонув його, сердито буркнувши щось навздогін, – лиш почулося трiпотiння крил переляканого птаха. Я побачила у вiкно його ганебну втечу.
Попрокидалися дiти в сусiднiй кiмнатi. З кухнi пахло чимось смачним, розiгрiтим на пательнi, а ще – липовим чаєм. Чути було стишений голос Марiйки: «Потiм цукерки, потiм! Не хапайте». Знову лягла пiд ковдру, заплющила очi на хвилину, аби не вставати й не заважати, – а прокинулася через годину вiд легенького подзенькування горнят: Марiя мила посуд. Я навiть не почула, як Петро запускав двигун стареньких «жигулiв», як дiти клацали дверцятами, вирушаючи до школи, як панi Оля шарудiла целофановими кульками, пакуючи домашнiй сир на базар.
– Доброго ранку, країно! – вийшла зi свого закутка, загортаючись у халат та мружачись на сонечко у вiконних шибах. – Ти не уявляєш, як давно я так добре не висипалася…
I почався чудовий день, наповнений подiями та новими враженнями.
Пили каву, зварену на печi…
– Знаєш, як у нас зветься верхня частина печi? Блят, – попередила Марiя. – А цей маленький банячок – ринка…
Задоволення вiд кави з учорашнiми смаколиками присмачували теревенями. Люблю такi блаженнi ранковi хвилини, коли можна потiшити себе фiлiжанкою запашної кави iз книжкою у руках або споглядаючи, що дiється за вiкном. Або розмовляючи з подругою нi про що.
…У саду пiд деревами збирали золотисто-коричневi шерехатi яблука i такi самi золотисто-коричневi шерехатi опеньки. Розповiм у місті – не повiрять. Несподiване поєднання було досконалим, як нашi експериментальнi смаколики часiв студентства. Я зрiзала мiцнi цвяшки плямистих грибiв i вiдправляла їх у плаский кошик без ручки. Вiн був старий, темний, обламанi гiлочки навсiбiч стирчали з плетива його нерiвних бокiв.
Вибирала з трави стиглi паданки ранети, наповнювала ними ще один кошик – iншої форми, новiший, з двома вухами. Часом рука помилялась – кiлька опенькiв