наодинці, продовжував боротьбу із внутрішнім Я, котре гнало підійти до офіцера, який займався у цей час іншим волонтером і прямо запитати оце зараз, не відкладаючи. Запитати, як звати ту чудову панночку, яка такими закоханими очима дивилась на нього. Ніби від того, що він дізнається оце зараз, у цю мить, її ім’я, зміниться його життя, в тому житті з’явиться якийсь вищий сенс. «Юрко, не будь дурним», – спинив себе від емоційного сплеску й відійшов подалі від штабс-капітана, аби не випробовувати долю.
5
Незнайомі з воєнною справою новобранці та досвідчені кадрові військові, які горіли бажанням зі зброєю в руках боронити бурів та їхнє прагнення бути вільними, мали б виїхати з Тифліса у Санкт-Петербург за тиждень. Вже звідтіля, зі столиці Російської імперії, бригади волонтерів вирушали до Європи.
Аби не гаяти часу, чекаючи від’їзду, добровольці окрім стройової підготовки мали змогу ближче познайомитись зі зброєю.
– Прошу любити і жалувати, це трилінійка. Ваша захисниця і порадниця.
Інструктор показував гвинтівку, як факір у цирку показує порожнього капелюха. Мовчки підносив чи не кожному до обличчя гвинтівку, тримав кілька секунд і з незворушним виглядом знову і знову проробляв цю просту процедуру.
– Гвинтівка багатозарядна, магазинна. Це вам не берданка, – посміхнувся сам до себе. – Калібр сім шістдесят два, – взяв двома пальцями патрон і показав його слухачам-волонтерам. – Ковзаючий затвор з замиканням окремою лічинкою, – клацнув затвором – раз і вдруге та поставив рушницю прикладом на стіл. – Ствол на зразок французької гвинтівки Лебедя… Існує декілька модифікацій. Оце піхотна, трохи коротша за неї – драгунська, у козацькій відсутній багнет.
Інструктор довго й монотонно розповідав історію створення рушниці, а тоді взявся її розбирати й розкладати частини на столі.
– Троє підходимо до мене й дивимось, інші – вивчаємо з плакатів, а тоді міняємось, – давав наказ зброяр.
Стіни інструкторської були завішані плакатами, на яких докладно пояснювалось, як розбирати й збирати не лише гвинтівку Мосіна, а й інші види зброї.
Новачкам, людям, які до початку англо-бурської війни вважали себе вповні цивільними, як-от Юрій, доводилось день у день вправлятись з непокірною зброєю. Юрій за кілька днів уже міг чи не з заплющеними очима впоратись із цим завданням. Широким лезом викрутки вигвинчував гвинти: хвостовий, упору й спускової пружини, а вузьким – усі інші. Вказівним пальцем лівої руки натискав на гашетку, а правою відкривав та виймав затвор. Відгвинчував та відділяв шомпол – металевий стержень для виштовхування гільз та патронів, які застрягли у стволі. Відділяв кришку магазинної коробки: натискав пальцем на головку клямки, відкривав ту кришку, стискував падаючий механізм і знімав кришку шарнірного болта. Окремо розбирав затвор. Умовно чистив, бо ж зброя була добре начищена, та в зворотній послідовності складав гвинтівку.
– Покос, молодець! – хвалив його інструктор, і Юрій відчував, що йому подобається ця механічна